Afleveringen
-
За 30 років до Хмельниччини римський дипломат, письменник і музикант П'єтро Делла Валле під час перебування в Персії зіткнувся з якимось козаком Степаном. То була зустріч, що могла змінити розклад сил в Європі, на Сході та розвернути подальшу історію України в неочікуваний бік.
Беручи за основу його праці та листи П'єтро, УП розповідає, як за посередництвом римського аристократа козаки шукали союзу з володарем Персії, могли отримати власний анклав у Туреччині, взяти під контроль Чорне море та очолити надшвидкі поставки шовку в Європу в обхід османів.
Та чому зрештою все склалося зовсім не так.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
Більшість судів щодо воєнних злочинів росіян – заочні. Тобто без присутності обвинувачених. Випадок Ніколая Карташева – ледь не унікальний. Він один з небагатьох окупантів, які опинилися на лаві підсудних і яких можна на власні очі побачити під час судових засідань. Його звинувачують, зокрема, в причетності до вбивства охоронця магазину Валерія Колтунова в складі групи військовослужбовців армії РФ.
Але під час одного з останніх засідань суд на вимогу адвоката Карташева, пославшись на Женевські конвенції, пішов у закритий режим роботи. В чому суть справи Карташева та якими були обставини його присутності в Київській області на початку повномасштабного вторгнення?
-
Zijn er afleveringen die ontbreken?
-
Переговори, припинення вогню, мирна угода, обмін військовополоненими. На початку 1970-х ці слова звучали в США так само часто, як сьогодні в Україні.
Падіння Сайгону, а разом з ним і Південного В'єтнаму відбулося 50 років тому. Шукати будь-які прямі історичні паралелі із сьогоденням так само спокусливо, як і безглуздо. Але про деякі засадничі закономірності в налаштуваннях заокеанських союзників можна говорити.
Принаймні ці події сьогодні нагадують, що "вікна можливостей" часом стають "граблями можливостей", війни не завжди закінчуються за столом переговорів, а мирні угоди без гарантій безпеки не призводять до миру.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
Події, що розгортаються довкола указу про депортацію, свідчать про потенційно вкрай небезпечний тренд в американській політиці. Виконавча влада підійшла впритул до межі ігнорування судової – тим самим ставлячи під загрозу чи не всю систему стримувань і противаг, закріплену в Конституції США.
Наслідки цього протистояння досі важко спрогнозувати. З одного боку, Дональд Трамп лиш нещодавно обіцяв "не йти проти" рішень американських судів, з іншого ж – і він сам, і його соратники нещадно критикують – а останнім часом буквально ігнорують – ці суди, коли ті ухвалюють невигідні республіканській адміністрації рішення.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
В лютому 2025-го, за пів року після початку Курської операції, за даними українських OSINT-ерів DeepState, Сили оборони контролюють трохи менше ніж 400 квадратних кілометрів Курщини. Це третина від захопленої на початку Курської операції території.
Ключовою проблемою українського угруповання за ці пів року в Курській області стала логістика.
З цього матеріалу "Української правди" ви зможете дізнатися, чим Курщина відрізняється від інших напрямків фронту, як на хід тамтешніх бойових дій вплинула участь північнокорейських солдатів, навіщо Україні Курська область Росії, а також ключове: що стало причиною того не надто вигідного становища, в якому нині опинилася українська армія.
-
Це був ранок, який назавжди поділив життя українців на "до" і "після". Київ, Харків, Маріуполь, Одеса, Дніпро, Львів та десятки інших міст прокинулися не від будильника, а від вибухів.
Російські танки йшли з Криму. Колони російської бронетехніки перетнули кордон на півночі. Окупанти рушили на Київ, сподіваючись швидко захопити столицю.
Але Україна не зламалася. Хтось уперше в житті спускався в укриття. Хтось стояв у черзі до військкомату, а хтось – проти танків з голими руками.
До третьої річниці початку повномасштабної війни "УП. Життя" попросила читачів поділитися спогадами про їхнє 24 лютого. Кілька з цих історій ми хочемо розповісти вам.
Імена деяких героїв змінені з міркувань безпеки.
-
Повідомлення про масове переведення авіафахівців та інших вузьких спеціалістів у бойові бригади Сухопутних військ набули широкого розголосу в соцмережах місяць тому. Військовослужбовці Повітряних сил звернулися із закликом закликав не ставити під загрозу ефективність роботи української авіації.
Резонансне звернення отримало відповідь з Генштабу: очевидно, мало місце неправильне тлумачення наказу головкома ЗСУ і гостродефіцитних фахівців переводити в піхоту було прямо заборонено. А проте ця ситуація надала нового розголосу двом великим проблемам української армії: постійному браку піхоти в бойових бригадах і поступовій втраті ефективності тилових підрозділів, які забезпечують функціонування піхоти на передовій.
Результатом інтерв'ю з комбригами, комбатами, офіцерами та солдатами десятка різних підрозділів, які описують різні грані цих проблем, став матеріал Ольги Кириленко "8 очевидних та невідомих фактів щодо переведення спеціалістів у піхоту – розбір УП" і цей епізод подкасту "УП. Вголос"
-
Громадська організація Truth Hounds, яка спеціалізується на документуванні та розслідуванні міжнародних злочинів і серйозних порушень прав людини в Східній Європі, на Кавказі та в Центральній Азії, дослідила тактику подвійних російських ударів в Україні.
Виявилося, що росіяни опрацьовували її ще в Сирії, а в Україні збільшують їхню кількість за експонентою.
Після яких змін у Росії стали частіше вдаватися до тактики подвійних ударів по цивільних об'єктах в Україні? Як із подібним викликом намагалися впоратися рятувальники в Сирії? Та чому їх стає все більше? Про це – в подкасті за матеріалом "Української правди".
-
У це сьогодні непросто повірити, але уже минули 10 років від 16 жовтня 2024 року, і дія закону про люстрацію закінчилась.
2025-й став першим роком, який колишні фігуранти люстраційного реєстру зустріли без будь-яких обмежень, тепер вони знову можуть спокійно претендувати на вищі державні посади.
Тож "Українська правда" вирішила згадати, як люстрація стала реальністю, зрозуміти, що вона дала для країни, і спробувати описати уроки, які необхідно винести з цього важливого для держави експерименту.
-
Восени “Українська правда” отримала частину матеріалів про ситуацію в 211-й понтонно-мостовій бригаді від одного з офіцерів, який займався службовими перевірками.
Її історія включає в себе епізоди катувань солдатів, здирництва та зловживання владою з корупційною метою. Ніхто з фігурантів цих історій не тільки не став фігурантом кримінальної справи – винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту.
УП працювала над цим текстом близько двох місяців. Опитали кілька десятків людей – постраждалих, свідків знущань, офіцерів і сержантів, які займалися службовими перевірками.
-
Росіяни добре усвідомлюють інформаційну складову сучасної війни. Чи не перше, що вони роблять на новоокупованих територіях – встановлюють свої маркери й символи. Частина цієї політики – боротьба з "неугодними": активістами, військовими, волонтерами, журналістами.
За даними Інституту масової інформації, за 2,5 роки повномасштабної війни росіяни захопили або ж знищили приблизно 300 редакцій місцевих ЗМІ в Україні.
Переслідувати журналістів росіяни почали ще з 2014 року. Відтоді через російський полон пройшли понад 100 медійників: як українських, так і іноземних.
Частину, як-от Станіслава Асєєва, вдалося повернути ще до повномасштабного вторгнення. Дехто, як Наріман Джелял, повернувся в Україну вже після початку великої війни. А хтось, як Олексій Бессарабов, сидить у полоні вже майже 10 років.
"Українська правда" вирішила розповісти історії кількох наших колег, які потрапили до рук росіян і залишаються там досі.
-
Виробництво боєприпасів – першочергова потреба фронту й водночас уразливе місце української оборонної промисловості. Послідовна бездіяльність профільних чиновників до 2022 року призвела до повної нездатності України виробляти боєприпаси для мінометів та артилерії на початку великої війни.
У 2022 році вітчизняні заводи освоювали технологію та будували виробничі лінії. У 2023-му почали надходити перші серійні партії українських снарядів та мін. 2024-й мав стати роком, коли з конвеєра сходитимуть великі обсяги боєприпасів.
В умовах війни влада вирішила віддати велике замовлення з виробництва ключового виду боєприпасів одній державній компанії. Та не справилася ні з обсягами, ні з якістю продукції. Як таке стало можливим?
-
Операція з висадки Сил оборони на лівому березі Херсонщини, розпочавшись у жовтні 2023 року, після дев'яти місяців жорстоких боїв у вкрай важких умовах завершилася численними людськими втратами та відступом на правий берег Дніпра. Бійці, що брали в ній участь, з однаковою емоційністю як заперечують, нібито їх кинули на забій, або що амбітний план операції від початку нереалістичним – так і стверджують, що її планування, логістика, забезпечення та терміни виконання від початку прирекли на неуспіх героїчні дії бійців морської піхоти та сил ТРО.
Які задачі ставилися перед військовими на лівому березі Дніпра і чому їх не вдалося вирішити? Чому, на думку бійців, операція тривала значно довше після моменту, коли для оборонців плацдарму склалися катастрофічні умови? Зрештою, хто саме та в яких умовах готував план звільнення лівобережжя Херсонщини, виконував його з ризиком для життя й не зміг повернутися живим? Про це розповідають побудований на свідченнях двох десятків причетних до операції в Кринках матеріал Ольги Кириленко "Що насправді сталося в Кринках. Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра" та новий епізод подкасту "УП. Вголос".
-
У 2022 році в Україні за колабораціонізм засудили 272 осіб. Наступного року ця цифра стрибнула до 793 засуджених.
Проте на ворога працювали не тільки навідники та прямі колабораціоністи. Друге розповсюджене останнім часом явище – це підпал автівок, що належать військовослужбовцям і волонтерам. Так, станом на кінець вересня правоохоронці зафіксували 266 фактів підпалу, що сталися в різних регіонах України за цей рік (йдеться не лише про прифронтові території).
Дії навідників і паліїв – результат роботи російських спецслужб, які намагаються вербувати українців і часом досягають успіху. Результати цього вербування можна незрідка побачити в новинах. А з чого все починається? Які методи використовують російські спецслужби для того, щоб залучити до підривної діяльності українських громадян? І які слабкі місця вони знаходять?
-
Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.
Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Юрій Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду "мєшковщини" відгукнулися їй під час окупації 2014-го?
УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.
-
Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.
Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".
-
Відтоді як у серпні 1994-го він повернувся до Канади з руандійського відрядження, його мучило безсоння ночами і жахи вдень. Він носив із собою мачете, одного разу його мало не знудило в супермаркеті, який нагадав йому магазини в Руанді з розкиданими трупами. Чотири рази він намагався покінчити життя самогубством.
Чоловіка з квадратним підборіддям батьки нагородили ім'ям шекспірівського героя – Ромео. Канадський генерал-майор Ромео Даллер командував "блакитними шоломами" ООН у Руанді. За сто днів, поки світові лідери і топфункціонери міжнародних організацій не наважувалися назвати те, що відбувається, геноцидом, у цій африканській країні загинуло понад 800 000 її мешканців.
Тисячі людей, врятованих Даллером і його миротворцями, не обнулили рахунок генерала до самого себе – людини, яка 30 років тому могла зупинити різанину, якби в цьому були зацікавлені ті, хто відрядив його до Руанди.
-
Розбираючись, що ж взагалі відбувається в Білогорівці, УП поговорила з десятком людей. Без любові й багатомісячної витримки яких цього населеного пункту, певно, уже б не було.
Майже за два роки після звільнення, попри інтенсивні російські штурми та катастрофічний брак людей і артилерії, усе селище перебуває під контролем Сил оборони України.
Якою була Білогорівка до 24 лютого 2022-го, що відбувалося в селищі після його звільнення, як виглядали бої за фільтрувальну станцію та яка головна задача відведена цьому крихітному населеному пункту – читайте в матеріалі УП.
-
У ніч з 28 на 29 липня 2022 року Росія підірвала так званий "барак 200" в Оленівці, куди навмисно перевели 193 полонених азовців. 53 з них – загинули.
За два роки після кривавого злочину ніхто з окупантів не був покараний. Доля багатьох вцілілих, які перебувають у полоні, – невідома. Молодому азовцю "Крафту", який на той момент вже пережив оборону Маріуполя, оточення на "Азовсталі" і полон, відносно пощастило, адже він вижив і повернувся додому в рамках "великого обміну" 21 вересня 2022 року. Він розповів "Українській правді. Життя" про теракт у "бараку 200" та життя після вибуху.
-
Американський архітектор Леббеус Вудс, який під час Боснійської війни, попри облогу сербами Сараєва, пробрався до міста і на власні очі побачив наслідки обстрілів, сформулював три підходи до відбудови.
Перший – намагатися відновити все у вигляді, що максимально наближений до того, який був до війни. Другий – зруйнувати під нуль все, що було пошкоджено, і побудувати нові міста. Третій – створити нове місто зі зруйнованого старого; власне, виростити нове зі старого.
Яким шляхом іти, залежить, зокрема, від того, хто береться відбудовувати. Традиціоналісти намагаються відновити історичну забудову скрізь, де це можливо. Модерністи хапаються за можливість позбутися архітектурної спадщини і будь-яких спогадів про трагедію зруйнованого міста.
Коли починати відновлення і яким воно має бути? Чи варто покладатися на досвід архітектурних зірок на кшталт Нормана Фостера, британського архітектора, лауреата Прітцкерівської премії, який погодився долучитися до відбудови Харкова? Чому майстер-плани міст без урахування думки їхніх мешканців – той самий спадок ХХ століття, від якого ми так хочемо втекти?
- Laat meer zien
