Afleveringen
-
Майкл Макфол – професор Стенфордського університету, американський дипломат. П’ять років він працював в адміністрації Барака Обами. Спочаткупомічником президента з питань національної безпеки, а потім у 2012-2014 роках послом США в Росії. За збігом обставин у лютому 2014 року він завершив свою роботу послом. День, коли Путін увійшов до Криму, був днем, коли він виїхав з Москви. Майкл Макфол вважає правильними діями США, коли ті протягом багатьох років намагалися взаємодіяти зРосією, щоб та стала цивілізованої державою і поважала міжнародні правила та закони. «Нашою помилкою була не ця гра. Наша помилка полягала в тому, що ми не застрахували свої ставки на випадок невдачі. Що ми повинні були зробити — так це застрахувати наші ставки. Що ми повинні були зробити — це розширити НАТО так швидко і так далеко, як це було можливо, коли у нас була можливість це зробитив 90-х роках, і Росія тоді нічого не могла вдіяти», — впевнений він.
Один із напрямків його роботи зараз — це зменшити кількість грошей Путіна на ведення війни в Україні.Він є координатором міжнародної групи незалежних експертів, які пропонують різні види санкцій щодо Росії. Часто її називають «групою Єрмака-Макфола». Їїроботу він оцінює як чудову. Однак основною проблема є те, що уряди інших країн не прийняли всі їхні ідеї. Якби вони це зробили, то зараз Росія була б у набагато слабшій позиції, переконаний Макфол.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Майклом Макфолом про адміністрацію Джо Байдена та її роботу з Україною, американські вибори, що змінилося в його ставленні до росіян, як санкції зменшують кількість грошей Путіна та чому не чутно голосу Барака Обамизараз.
-
Michael McFaul is a professor at Stanford University and an American diplomat. For five years, he's been working in the administration of Barack Obama. Initially, as a presidential assistant for national security affairs, and then from 2012 to 2014, as the U.S. Ambassador to Russia. By coincidence, he finished his work as ambassador in February 2014, the day Putin entered Crimea was the day he left Moscow. Michael McFaul believes that the right actions of the United States were when they tried for many years to engage with Russia to become a civilized state and to respect international rules and laws. "Our mistake was not this game. Our mistake was that we did not hedge our bets. What we should have done was to hedge our bets. What we should have done was to expand NATO as quickly and as far as possible when we had the opportunity to do so in the 1990s, and Russia couldn't do anything then," he is convinced.
One of his current areas of work is to reduce Putin's money for waging war in Ukraine. He coordinates an international group of independent experts proposing various sanctions against Russia. It is often called the "Yermak-McFaul group." He evaluates its work as excellent. However, the main problem is that the governments of other countries have not accepted all their ideas. If they had, Russia would now be in a much weaker position, McFaul believes.
Journalist Natalia Gumenyuk talks to Michael McFaul about the Biden administration and its work with Ukraine, American elections, what has changed in his attitude toward Russians, how sanctions reduce Putin's money, and why Barack Obama's voice is not heard now.
-
Zijn er afleveringen die ontbreken?
-
Кароліна Аморосо — журналістка-міжнародниця з Аргентини. Вперше в Україну вона приїхала на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як тільки вона опинилася тут, то усвідомила, що нічого не знає про країну попри свою ретельну підготовку до поїздки. Але навіть тоді вона зрозуміла, що ця війна для українців є екзистенційною, війною за їхню власну ідентичність. У травні 2024 року Аморосо вже вчетверте приїздила до України, спеціально скоротивши для цього свій медовий місяць в Європі. Зокрема, вона робила репортажі з півдня України про життя звичайних людей. Журналістка впевнена, що втоми від життєвих історій з України у міжнародної аудиторії немає, вона присутня тільки у самих ЗМІ.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Аморосо про лицемірство правозахисників у Латинській Америці, романтизацію Куби, чому Папа Римський залишається для неї загадкою, що чекати Україні від президента Аргентини Мілея та як політичне насильство залишилося в минулому її країни.
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.
-
Carolina Amoroso is an Argentine international journalist. She first came to Ukraine at the beginning of Russia's full-scale invasion of Ukraine. As soon as she got here, she realized that she knew nothing about the country despite her thorough preparation for the trip. But even then, she understood that this war for Ukrainians is an existential one, a war for their own identity. In May 2024, Amoroso visited Ukraine for the fourth time, even cutting her honeymoon in Europe short for this purpose. In particular, she reported from the south of Ukraine on the lives of ordinary people. The journalist is sure that there is no fatigue from the stories of life in Ukraine among the international audience, it is present only in the media themselves.
Journalist Natalia Gumenyuk talks with Amoroso about the hypocrisy of human rights defenders in Latin America, the romanticization of Cuba, why the Pope remains a mystery to her, what to expect from Argentina's President Milei, and how political violence has become a thing of the past in her country.
This publication is made possible by the support of the United States Agency for International Development (USAID) in the framework of the Human Rights in Action Program implemented by Ukrainian Helsinki Human Rights Union.
-
В кінці травня 2024 року Міжнародний суд ООН постановив, що Ізраїль має негайно припинити наступ на місто Рафах у Секторі Ґаза. Також Ізраїль має відкрити доступ до Сектору Ґаза та підтримувати відкритими наземні пункти пропуску, зокрема пункт пропуску «Рафах». Ізраїль наполягає, що має право захищати себе від загрози ХАМАС та продовжить військовуоперацію, яку він розпочав у жовтні 2023 року після нападу бойовиків ХАМАС.Водночас через облогу у Ґазі розпочалася гуманітарна катастрофа. Рок-музикант Раджі ель Джару ще на початку наступу ізраїльських військ переїхав разом із своєю родиною з міста Ґаза на південь сектору. Протягом всього цього часу він намагається вижити там та планує розпочати краудфандингову кампанію зі збору коштів, щоб залишити Сектор Ґаза. За його словами, посередники просять близько 5 тисяч доларів за вивіз однієї людини звідти. Журналіст з Ґази Ахмед Альнаук вже кілька років проживає у Великій Британії і веде платформу з історіями палестинців під назвою «Ми не числа». В кінці жовтня 2023 року через ізраїльський авіаудар по будинку його родини загинули понад 20 членів його сім’ї.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Раджі ель Джару та Ахмедом Альнауком про те, як виживають цивільні зараз у Ґазі, про їхнє ставлення до ХАМАС після 7 жовтня, про музику, яка може донести історії палестинців, та їхню любов до Ґази.
-
At the end of May 2024, the UN International Court ruled that Israel must immediately cease its advance on the city of Rafah in the Gaza Strip. Israel must also open access to the Gaza Strip and keep ground crossing points open, including the Rafah crossing point. Israel insists that it has the right to defend itself against the threat of Hamas and will continue the military operation it began in October 2023 after Hamas militants attacked. Meanwhile, a humanitarian catastrophe has unfolded in Gaza due to the siege.
Rock musician Raji el-Jaru moved with his family from Gaza City to the southern part of the Gaza Strip at the beginning of the Israeli military advance. Throughout this time, he has been trying to survive there and plans to start a crowdfunding campaign to raise money to leave the Gaza Strip. According to him, intermediaries are asking for about $5,000 to evacuate one person from there. Gaza journalist Ahmed Alnaouq has been living in Great Britain for several years and runs a platform with stories of Palestinians called "We Are Not Numbers." At the end of October 2023, more than 20 members of his family were killed in an Israeli airstrike on their house.
Journalist Angelina Kariakina speaks with Raji el-Jaru and Ahmed Alnaouq about how civilians are surviving in Gaza now, their attitude towards Hamas after October 7, the music that can convey the stories of Palestinians, and their love for Gaza.
-
Ярослав Грицак — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна. Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» у історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну в середині країни та що може радикально вирішити питання безпеки України.
-
Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження. Своє майбутнє він пов’язував виключно зкомерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. В квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.
-
Ibrahim Olabi is a British lawyer of Syrian origin. He had always intended to pursue a career in commercial law. However, as Olabi says, fate had other plans. The war in Syria broke out in 2011. He immediately switched gears to studying criminal law and human rights advocacy in order to help Syrians. This particular conflict has become his life's work for the past decade. In his legal work, he has almost exclusively focused on this war. He has only made an exception for Ukraine since the start of Russia's full-scale invasion. "What Russia is trying to do in Ukraine, it has already done in Syria," Olabi is convinced, seeing the same warfighting strategy on the part of the Kremlin. He heads the legal team of the war crimes documentation initiative The Reckoning Project. In April 2024, the project team and a witness from Ukraine filed a criminal complaint for torture by the Russians with the Federal Court of Argentina.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Ibrahim Olabi about the choice of Argentina as the venue for the lawsuit, about Russia's identical "playbook" for waging war, how Syrians are trying to achieve justice, and how to make life difficult for war criminals.
-
Ольга Онух — британська науковиця, дослідниця та професорка порівняльної та української політології Манчестерського університету. В травні 2024 року виходить українською мовою книжка «Ефект Зеленського», яку вона написала у співавторстві з американським дослідником Генрі Гейлом. Зокрема, автори проаналізували промови президента Володимира Зеленського, номери «95 кварталу» та навіть серіал «Слуга Народу». В книжці є частина, присвячена нинішньому президенту України, але це не ключова річ, зазначає авторка Ольга Онух. Насамперед вони досліджували сучасну громадянську українську ідентичність так званого покоління незалежності. Саме вона сформувала не тільки Зеленського, але й інших українців.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ольгою Онух про ефект Зеленського, найважливішу ідентичність українців з 90-х років та чого не зрозуміли про українців Путін, декотрі галичани та більшість світу.
-
Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистката професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат, повернеться до авторитаризму, то чи не найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже gрофесорка.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.
-
Denise Dresser is a renowned Mexican political analyst, columnist and academic. She has been the target of over 100 attacks by Mexico's current president, Andrés Manuel López Obrador, in his daily morning speeches for her criticism of the government's actions. He was also deeply disappointed by her visit to Ukraine in 2023. Dresser observes that many Latin American presidents are playing geopolitical games or trying to figure out what they can gain from supporting Ukraine or maintaining a perceived neutrality. However, Latin American societies are not pro-Russian, despite Russian propaganda and the increasing number of Russian diplomats in these countries. In her view, if Mexico, which is currently experiencing a democratic backsliding, were to return to authoritarianism, the biggest geopolitical beneficiary would be Russia. "It is in their interest to see a more authoritarian Mexico that embodies a narco-state with a large number ofcriminals. This would force the Americans to deal with another open front andanother international conflict, and one on their borders," the academic says.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Denise Dresser about the increase of Russian influence in Mexico, attitudes towards Ukraine, drug cartel violence, how Mexico has become a political piñata in American politics, and her personal "3 A's" strategy that guides her through life.
-
Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік.
Журналістка Наталя Гуменюкговорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.
-
«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця,журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море.Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що .її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, прополітизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклихбезвісти.
-
Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва ЯсмінкуХалиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідченняукраїнських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиціїмузей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, історикиня Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.
-
Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кровавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків, серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.
-
Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще зпідліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
-
Ця розмова англійською з Марсі Шор, яка викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська матір середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
-
Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі,поетки Ліни Костенко.
-
Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
- Laat meer zien
