Afleveringen
-
“The view from the United States is that this is not a prelude to World War III. The view from the United States is that Ukraine is defending itself from an invasion, an unprovoked aggression attack from Russia. And for nine hundred and sixty one days, Ukraine has held off the Russians. We are very pleased that we've been able to support Ukraine and assist Ukraine in holding off the Russians for nine hundred and sixty one days. Because we see this not as World War III. We see this as Ukraine defending, sadly on Ukrainian soil, the rest of Europe from this aggression from the Russians. The Russians have attacked Ukraine. They have not yet attacked NATO or any NATO ally. This is a war of Russia against Ukraine, and we are supporting Ukraine in its fight. And President Biden has made it clear in the past month that our goal is for Ukraine to win. And that's important to us, it is obviously important to Ukraine, and it is important for the rest of Europe. So this is why we are supporting Ukraine. It's not a broader world war. It is a defence of Ukraine of a nation's sovereignty and independence. And that's what we want to maintain.”
What is the situation in Ukraine from the point of view of the United States and American policy, and is the world currently on the brink of World War III?
In a new episode of the "(un)Safe Country" podcast, its host Alina Frolova talked to William Taylor, former US Ambassador to Ukraine and Vice President of the Center for Europe and Russia at the United States Institute of Peace. The conversation was about the US position on the war in Ukraine unleashed by Russia, the upcoming US elections and the candidates' strategies for the war in Ukraine, the possibility of inviting Ukraine to NATO, ways to establish peace, America's perception of Russia and lessons learned from mistakes, and the US support for Ukraine.
-
"Позиція Сполучених Штатів наступна: те, що відбувається, не є прелюдією до Третьої світової війни. США вважають, що Україна захищає себе від вторгнення, неспровокованого агресивного нападу з боку Росії. І вже дев'ятсот шістдесят один день Україна стримує російські війська. Ми дуже раді, що змогли підтримати Україну і допомогти їй стримувати росіян протягом цього часу. Але США не розглядає це як Третю світову війну. Ми бачимо, що Україна захищає решту Європи від агресії з боку росіян. На жаль, це відбувається на українській землі. Але росіяни напали саме на Україну, вони ще не атакували НАТО чи когось з союзників Альянсу. Це війна Росії проти України, і ми підтримуємо Україну в її боротьбі. Президент Байден за останній місяць чітко дав зрозуміти, що нашою метою є перемога України. Це важливо для нас, це очевидно важливо для України і для решти Європи. Ось чому ми підтримуємо Україну. Це не глобальна світова війна, а захист України, захист її суверенітету та незалежності і це саме те, що ми хочемо підтримувати".
Якою є ситуація в Україні з точки зору США та американської політики, та чи стоїть наразі світ на порозі Третьої світової війни?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорила з Вільямом Тейлором, колишнім послом США в Україні, віцепрезидентом Центру Європи та Росії Інституту миру США. Розмова про позицію США щодо війни в Україні, яку розвʼязала РФ, про майбутні вибори в США та стратегії кандидатів щодо війни в Україні, про можливість запрошення України до НАТО, про шляхи встановлення миру, про сприйняття Росії Америкою та висновки з помилок, а також про підтримку України з боку США.
-
Zijn er afleveringen die ontbreken?
-
"Потрібно, щоб ми завершили дію угоди 31 грудня 2024 року, і на цьому повинен бути покладений край транзиту російського газу через Україну. Починаючи з серпня в Європейській комісії робилися аналізи щодо того, як відобразиться на європейських споживачах сценарій припинення постачання газу з Росії транзитом через Україну. То навіть Австрія, яка на 90% на російському газі, офіційно опублікувала висновок, що такий крок не спричинить якихось суттєвих перешкод. Так, зростання ціни буде, але воно не буде таким, як це було, наприклад, у 2022 році. Та ж Словаччина, що пережила газові кризи 2006-го та 2009-го років, зробила висновки і тепер має значні підземні сховища газу. На той обсяг споживання, який у них є, на пів року їм вистачить, якщо собі уявити, що транзит буде припинено. Але про це якраз не говориться. Тому Європейський Союз, в принципі, має позитивні висновки. Не випадково, коли Урсула фон дер Ляєн була в Києві 20 вересня, вона абсолютно чітко сказала і натякнула відверто нашим урядовцям, що не потрібно продовжувати угоду з Росією."
Як Росія намагається повернутися на європейський ринок нафти й газу та що криється за потенційною угодою щодо транзиту азербайджанського газу через Україну до Європи?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Михайлом Гончаром, експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики "Стратегія XXI". Розмова про стан енергетики Росії та схеми постачання російської нафти та газу за кордон, про газотранспортну систему України, про ідею транзиту так званого азербайджанського газу та низку підводних каменів у цьому питанні, про підрив "Північних потоків" та те, як Росія використовує його в інформаційній війні на Заході.
-
"На Сумщині, Чернігівщині, Харківщині в деокупованих громадах вважають притягнення до відповідальності колаборантів питанням їхнього виживання, бо Росія дуже близько кожного дня. Якщо держава не реагує на ці виклики в громадах, не чує запит суспільства, не комунікує, не пояснює, чому кримінальне провадження не відкривається, або не пояснює, чому така реакція, що людину не взято під варту, наприклад, то це все потягне за собою самосуди, які були після Другої світової. Ми цю практику можемо вивчити і зробити висновки", – каже гостя нового епізоду подкасту “(не)Безпечна країна” Альона Луньова.
Які норми в питанні відповідальності за колабораційну діяльність наразі не враховані в законодавстві та яким чином його варто збалансувати, враховуючи як аспекти виживання в окупації, так і запит населення на справедливість?
В новому епізоді подкасту “(не)Безпечна країна” його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Альоною Луньовою, директоркою з адвокації Центру прав людини ZMINA, співголовою Консультативної ради при Уповноваженому ВР з прав людини. Розмова про колабораціонізм, аспекти, які варто враховувати в питанні покарання за співпрацю з окупантами, про покарання в кримінальному та в люстраційному порядку, про розуміння громадянами колабораціонізму та необхідність пояснення з боку держави, та про те, як врегулювання законодавство та практики його застосування в питанні покарання за колабораціонізм може наближати Україну до справедливості та забезпечити реінтеграцію територій, що довгий час зазнавали впливу ворога.
-
"У нас зараз майже 35 тисяч квадратних кілометрів повернуто до продуктивного використання. Це надзвичайно великі цифри. 35 тисяч квадратних кілометрів – це розміри деяких країн у світі", – розповідає гість нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна" Ігор Безкаравайний.
За півтора року цифри щодо розмінованих територій зросли вдвічі.
"Це дуже високий темп, який буде знижуватися, а потім знову буде збільшуватися. І тут багато залежить від того, що таке ці 35 тисяч квадратних кілометрів. Переважна більшість з цих територій, майже 30 тисяч квадратних кілометрів, повернуто в експлуатацію без розмінування. Тобто там проведено обстеження територій, зроблено висновок, що там не було загрози: не було мінування, не було прильотів – ці території повернулися”.
Якими на сьогодні є темпи розмінування та які підходи та новації в цьому процесі використовуються?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з заступником міністра економіки України Ігорем Безкаравайним. Розмова про розмінування України: технології, інструментарій, нові підходи, темпи, втрати, міжнародне залучення й участь громадськості, компенсації та стратегії.
-
"Ситуація з Курськом радикально вплинула на перебіг подій на всьому фронті. І це дуже вдале рішення як Генерального штабу, так і чудова робота виконавців штабу оперативно-тактичного угрупування Сіверськ", – говорить гість нового епізоду подкасту "(не)Безпечна країна" Віктор Кевлюк.
"Зараз противник перебуває в стані стратегічної невизначеності. З одного боку ворог, за інерцією, змушений воювати на Донеччині, але не може передбачити нашого наступного кроку. Вже точаться розмови, що наступний удар буде в Крим. Не факт, що нічого не станеться на Куп’янському напрямку. Щось може статися в напрямку Волноваха-Маріуполь, щось може статися на напрямку Мелітополь-Бердянськ. Противник розгублений, він не знає, де зосередити свої резерви. Тому Курська операція дуже, на мою думку, вдало і вчасно проведена, створивши ось таку невизначеність для ворога".
Якими є цілі Курської операції, чи є загроза від Білорусі, як змінилася динаміка лінії фронту за останній період, якою зараз є війна та які тенденції спостерігаються?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з полковником запасу Віктором Кевлюком, експертом Центру оборонних стратегій. Розмова про ситуацію на білоруському кордоні, Курську операцію, про те чи відбувається зміна в доктринах та концепціях, які використовують західні партнери України, а також про подальший перебіг подій та можливості України щодо стабілізації ситуації в повітряному просторі.
-
"Глобальний саміт миру, перше і найголовніше, – він не принесе миру. Це зрозуміло, бо резолюціями та самітами війну не можна зупинити, тим паче війну геноцидальну. Але Україна показує добру волю, готовність до діалогу і, найголовніше, – що наша формула миру не має нічого зайвого, крім того, що є в статуті ООН, заключному акті ОБСЄ, інших міжнародних угодах, конвенціях, стороною яких є і Російська Федерація, і Китай, і всі ті інші, які не захотіли бути присутніми на Саміті. Тому нам головне показувати, що є фактично безальтернативність української формули.
Росія, що б вона не придумала, а буквально днями Путін виступав: було багато маячні, але він знов таки згадав Стамбульські домовленості. Що таке Стамбульські домовленості – це є порушенням міжнародного права, оскільки Україна має відмовитися від частини своїх територій, які визнані всім світом, крім п’яти друзів Путіна, і далі йти на поступки, які фактично ведуть до демонтажу української держави. Вписати це в Міжнародне право абсолютно неможливо. Тому російської формули миру в принципі бути не може, бо вона є агресором, вона порушила все, що завгодно. І немає фактично інших формул миру”.
Чого чекати Україні від Глобального саміту миру?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Олександром Харою, дипломатом, експертом Центру оборонних стратегій. Розмова про Глобальний саміт миру, який відбудеться вже 15 червня, українську формулу миру, про роль Китаю та Туреччини в цьому процесі, про перспективи вступу до НАТО, ефективність безпекових угод для України, озброєння та формування подальших стратегій для України
-
"Війна – це ж завжди дві команди, дві армії. Жодного проблиску в тому, що росіяни якось планують демобілізувати досвідчених військових, які на фронті вже два роки, немає. Росіяни будуть тримати їх, поки вони живі, паралельно насичуючи підрозділи новими контрактниками, можливо, когось зі строковиків вони переводять на контракт, і закидають їх в середовище, де є люди, яким можна передати досвід. Так, в них абсолютна байдужість до людського життя, але ми розуміємо, що з того боку воює також досвідчена, потужна, добре озброєна і дуже багата армія. Тому ми не можемо не відстежувати, що робить ворог й не можемо не розуміти, що не можна орієнтуватися тільки на себе і свої бажання".
Чи покращить ситуацію з мобілізацією встановлення термінів демобілізації та якої політики щодо цього питання дотримується Росія?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Максимом Колесниковим, ветераном ЗСУ, який пройшов 11 місяців російського полону, а нині працює директором з маркетингу в Укрпошті. Розмова про мобілізацію та демобілізацію, досвід перебування та повернення з полону, про реабілітацію військових, а також про зміни які необхідно впровадити.
-
"Що стосується протестів і кількості людей, яку ми бачимо, мушу сказати, що це безпрецедентний випадок для Грузії. Близько 300 000 людей вийшли на вулиці – це вперше в історії. Ми ніколи не бачили в Грузії такої кількості людей, готових відкрито сказати "ні" Росії, і йдеться саме про це. Річ у тім, що проблема не лише в російському законодавстві, і ми всі розуміємо, що це лише компонент великої стратегії, ширшої картини, яку ми спостерігаємо, особливо після 2012 року.
Я думаю, що ми повинні розглядати ці конкретні події в загальній картині, і так званий російський закон про іноземних агентів є одним з аспектів більшої проблеми, з якою Грузія стикається історично від моменту здобуття незалежності. На ментальному рівні для нас це означає, що ми боролися з нашим північним сусідом протягом багатьох поколінь, тому це не є чимось новим для всіх нас.
Ми точно знаємо, з ким ми боремося. Тому я думаю, що серед громадян є усвідомлення того, що Грузія перебуває у свого роду екзистенційній кризі. Однак, я переконаний, що державна пропаганда все ще працює дуже добре, і на цьому фронті потрібно багато чого зробити, щоб протистояти тим наративам, які надходять з державних пропагандистських каналів”, – говорить герой нового епізоду подкасту "(не)Безпечна країна".
Якими є настрої всередині активної частини громадян Грузії та в якому становищі наразі перебуває влада країни?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Гіві Чануквадзе, експертом з міжнародного розвитку, доцентом Державного університету Іллі в Тбілісі. Розмова про останні події в Грузії, високу громадянську активність, ставлення грузинів до росіян, маніпуляції на темі війни з Росією, вплив Грузинської православної церкви та можливі сценарії розвитку подій у Грузії.
-
“In terms of the protests and the amount of people that we see, I should say that for Georgia to have around 300,000 people coming out in the streets – it's unprecedented. We've never seen in Georgia these amounts of people being ready to openly say no to Russia and this is about that. The idea is that it's not only about Russian law and we all understand that this is just a component of a bigger strategy of a larger picture that we've been seeing especially after 2012.
I think we should see these particular developments in the big picture. The Russian law, so-called law about foreign agents – it's one aspect of a bigger problem that Georgia has been facing historically and since its independence. We know that, we've been fighting our northern neighbour for generations so this is nothing new for any of us.
We know exactly with whom we are fighting. The realisation that Georgia is in its existential phase is clear. However, the government propaganda is still working very well and many things should be done on that front in order to counter those narratives that are coming from government propaganda channels” – says the guest of the new episode of the “(un)Safe Country” podcast.
What is the attitude of the active part of Georgian citizens and what is the current situation of the country's authorities?
In the new episode of the (Un)Safe Country podcast, its permanent host Alina Frolova talks to Givi Chanukvadze, an international development expert and associate professor at Ilia State University in Tbilisi. The conversation covers the latest developments in Georgia, high civic activity, Georgian attitudes towards Russians, manipulations on the topic of the war with Russia, the influence of the Georgian Orthodox Church, and possible scenarios for the future of Georgia.
-
"Ми бачимо і розуміємо, що Міжнародне гуманітарне право повинно змінюватись, і пропаганда, в тому числі, повинна стояти наряду з іншими воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Тому що ми самі є свідками того, який вплив російська пропаганда має як на своє населення, яке з чистою совістю йде воювати в Україну, так і на частину українського населення, яке до цього часу є навідниками ракетних ударів, які підтримують ідеї "руского міра", московської церкви тощо. Ми бачимо, що вплив їхній тотальний, російській федерації в плані пропаганди рівних у світі немає".
Чи можуть підпасти російські пропагандисти під звинувачення за заклики до геноциду та наскільки перспективними є такі справи?
В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Ігорем Поночовним, керівником прокуратури автономної республіки Крим та міста Севастополя. Розмова про злочини росіян у Криму, діяльність прокуратури АР Крим та міста Севастополя, вироки у кримських справах, співпрацю з МКС, ситуацію з залученням Інтерполу, про Римський статут та міфи, що його супроводжують, а також про підготовку прокуратури до повернення на півострів.
-
«Я не думаю, що країни НАТО хочуть, щоб їх вважали стороною конфлікту. І я не певен, що це може бути корисним. Важливо, щоб вони створювали умови для того, щоб Україна була успішною, і надавали необхідну підтримку. Це процес, який займає багато часу. Зі своєї точки зору, я бачу прогрес в цій сфері, але станом на зараз Україна перебуває в критичній ситуації, яка потребує додаткової підтримки. І знову ж таки, процес прийняття рішень не встигає за тим, що потрібно для підтримки успішної української кампанії».
Чи готовий Альянс змінити сприйняття непричетності до конфлікту, зважаючи, зокрема, на те, що націлені на Україну російські ракети входять в повітряний простір НАТО?
В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Деннісом Гілленспорре, доцентом кафедри політики та стратегії безпеки Шведського університету оборони, генерал-лейтенантом у відставці, який був командувачем силами Багатопрофільної комплексної стабілізаційної місії ООН в Малі (2018-2021 рр.). Розмова про перспективи перемоги України над ворогом, про озброєння і тактику війни, про США та Швецію, про НАТО, Чорноморський регіон, а також про перспективи розміщення іноземних військ в Україні.
-
"I don't think NATO countries want to be seen as a part of the conflict. And that's not helpful either. The important part is for them to be committed to setting conditions for Ukraine to be successful and provide the support needed. This is a process that takes a lot of time. From where I stand, I see also in this area of progress, but, I mean Ukraine is in an urgent situation now for additional support. Again, the process of decision-making is not keeping up with what is needed in support of a successful Ukrainian campaign".
Is the Alliance ready to change its perception of non-involvement in the conflict, considering that Russian missiles targeting Ukraine are periodically entering NATO airspace?
In the new episode of the podcast "(un)Safe Country", its host Alina Frolova talks to Lieutenant General (ret.) Dr Dennis Gyllensporre, Associate Professor in Security Policy and Strategy at the Swedish Defence University, Force Commander of the UN Multidimensional Integrated Stabilisation Mission in Mali (MINUSMA) from 2018 to 2021. The conversation is about the prospects of Ukraine's victory, weapons and tactics of war, the United States and Sweden, NATO and its role in the Black Sea region, and the prospects for the deployment of foreign troops in Ukraine.
-
"The declaration of the alliance states was if ever Russia is pushing into one NATO member country, NATO will react. But if they are voluntarily pushing and we know that Russia is always dancing on the red lines. And it's a very dangerous game for everybody. I think that we had to keep in memory that each time Russia tests the limits, they did it with Georgia, they did it with Crimea, they did it in the Donbas war, using proxies and sock puppets, openly starting an invasion in Ukraine. And each time for the case that I mentioned, like Georgia, like Crimea, they observed the reaction of the Western countries. After this observation, they re-evaluate the capacity of reaction, what are the red lines and what are not. They replenish and they push a little more. And each time it is what they are doing. And this is why we are to be very careful. And this is why it has been said that Russia is a threat to the global security and that Western countries had to admit it and to keep that in mind".
What level of threat from the Russian Federation must be reached for NATO countries to start responding militarily?
In the new episode of the (un)Safe Country podcast, its permanent host Alina Frolova talks to Christine Dugoin-Clément, geopolitical analyst, and associate researcher specialising in strategies of influence, cyber and AI. The conversation is about the difference between the war waged by Russia against Ukraine and the wars that took place before, the way of thinking in this war, the influence operations by Russia, France's position and attitudes towards the war in Ukraine, what needs to be done to improve the policy of defending democracy and what other countries can do to defend democracy in the cognitive plane.
-
"У декларації країн альянсу було сказано, що якщо коли-небудь росія атакує одну з країн-членів НАТО, то НАТО відреагує. Але, якщо вони зроблять це навмисно, а ми знаємо, що росія завжди танцює на червоних лініях, тож це дуже небезпечна гра для всіх. Я думаю, що ми повинні пам'ятати, що росія щоразу випробовує межі дозволеного, як вона робила це з Грузією, вона робила це з Кримом, вона робила це у війні на Донбасі, використовуючи своїх проксі. Знову ж таки, росія використала маріонеток, відкрито розпочинаючи вторгнення в Україну. І кожного разу у випадку, про який я згадувала, як у випадку з Грузією, як у випадку з Кримом, вони спостерігали за реакцією західних країн. І після цього вони переоцінюють можливі реакції, та визначають що є червоними лініями, а що ні. Вони поповнюють запаси, і вони натискають трохи сильніше. І кожного разу це те, що вони роблять. Саме тому ми повинні бути дуже обережними. Саме тому було сказано, що росія є загрозою для глобальної безпеки, і що західні країни повинні визнати це і мати це на увазі".
Якого рівня має досягти загроза з боку рф, щоб країни НАТО почали реагувати військовим шляхом?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Крістін Дюгуен-Клеман (Christine Dugoin-Clément), геополітичною аналітикинею, дослідницею, яка спеціалізується на стратегіях впливу, кібернетиці та штучному інтелекті. Розмова про відмінність війни, яку розв’язала росія проти України, від воєн, які відбувалися раніше, про спосіб мислення у цій війні, про операції впливу з боку рф, про позицію та настрої Франції щодо війни в Україні, а також про те, що потрібно робити, аби поліпшити політику захисту демократії та що інші країни можуть зробити для захисту демократії в когнітивній площині.
-
"Українських дітей потрібно видерти з рук росіян. І ось оце «видерти з рук" – це насправді так, як може подекуди виглядати потім цей процес.
Все жахіття російського злочину полягає в тому, що дитина опиняється в максимально страждальному становищі. Незалежно від того, чи спочатку її вилучили з родини або з сиротинця і передали до російських батьків, чи вже потім, через кілька років, коли вона до них звикла, чи коли вона вже й не пам’ятає свого минулого, а тепер знає тільки цю сім’ю – вирвати її з цієї родини, сказати, що ці батьки насправді винні, що вони злочинці, підтримували режим, який чинив геноцид, і забрати, повернути назад додому.
Це все не такі собі прості речі, які будуть відбуватися як у кіно – приходить український солдат, дитина стрибає на ручки, і вони разом ідуть в Україну жити щасливо. Ні, так не буде. Будуть страшні речі, які описують експерти, які займалися відповідними діяннями після Другої світової війни в нацистській Німеччині. Коли просто людина вступила на роботу, на посаду комісара, знайшла родину, вилучила з неї двох дітей і звільнилася. Тому що це неможливо терпіти – діти починають творити страшні речі, у них велика психологічна травма.
Тому ми не маємо недооцінювати всю жахливість діянь росіян, коли вони просто депортують і передають українських дітей на виховання чужим людям».
Скільки українських дітей на сьогодні вимушено опинилися під владою рф та чи є депортація та примусове переміщення росією українських дітей геноцидом?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Катериною Рашевською, експерткою Регіонального центру прав людини, членкинею Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні. Розмова про депортованих та примусово переміщених росією українських дітей, про шляхи їх повернення, про кількість дітей, яких вдалося повернути наразі, про політики, алгоритми та механізми повернення дітей, про реакцію та дії міжнародних партнерів в питанні злочинів рф проти українських дітей, а також про можливість покарання рф.
-
"Я б не говорив, що тема мобілізації для нас є провальною. Україна і Збройні Сили мобілізували мільйонне військо. В умовах війни будь-яка мобілізація і будь-яка вже затяжна війна будуть негативно впливати на стійкість суспільства. Це не тільки проблема для Збройних Сил України – це проблема для будь-якого війська, яке воює. Ті, хто хотів, ті, хто міг, ті, хто прагнув, ті, хто був мотивований, – вони вже у війську, або ж вони поруч з військом, допомагають йому. Ті, хто не хоче, той не хоче.
Мобілізація у нас проводиться м’якими методами. Якщо у нас мільйонна армія, і, грубо кажучи, з мільйона випадків мобілізованих сто або більш як сто випадків, які потрапили на екрани або в соціальні мережі, де хтось когось бив, силою затягував у автомобіль, – це не є показником провальної мобілізації".
Як противник використовує аспекти, що стосуються мобілізації та наскільки довго живе така інформація?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить із колишнім заступником Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ – начальником управління ІПсО (2016-2022 рр.), екс-начальником управління стратегічних комунікацій Генерального штабу ЗСУ (2022-2024 рр.) полковником Євгеном Саськом. Розмова про рух опору, інформаційний спротив, ІПСО, про послаблення психологічного стану підрозділів противника, про тактику впливу з боку ворога, а також про мобілізацію, діяльність СтратКому ЗСУ та комунікацію Збройних Сил.
-
"Навіть в Криму рухів опору значно більше і вони помітніші, ніж у всій російській федерації, яка знищує тисячі й тисячі людей. І попри те, що Крим 10 років під російською окупацією, де повністю все вичавлювалось, знищувалась культура, ідентичність, була постійна російська пропаганда, ці рухи все одно більш потужні. Хоча здавалось би, начебто зараз росіяни мали б вийти і зупинити там свого агресора, який просто вбиває дітей. Але – нічого.
Ці рухи дійсно стали не тільки відомими, я думаю, що вони стали активнішими, власне, через те, що з'явилася абсолютно реальна перспектива звільнення Криму. Тому що розмови про те, що Крим може бути дипломатично, політично колись звільнений – це було дуже абстрактно, особливо для людей, які в окупації реально бачать, що там відбувається. Коли починається “бавовна”, то це зовсім інша річ. Ти розумієш, що це перспектива, ось вона, ти її бачиш, фізично ти можеш побачити наших військових, які вже дуже близько. І це закономірно – що люди, маючи конкретну ціль, і розуміючи, що вона може бути конкретно втілена, стають більш активними", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не)Безпечна країна".
Яким був рух опору в Криму на момент окупації півострова та як він трансформувався сьогодні?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Ольгою Скрипник, головою правління Кримської правозахисної групи, координаторкою робочої групи з прав людини та міжнародного гуманітарного права Експертної мережі Кримської правозахисної групи. Розмова про формування руху опору в Криму та про те, яким він є зараз, про спротив на окупованих територіях країни, про жертв політичних переслідувань у Криму, про необхідні кроки для держави щодо підтримки руху спротиву в Криму та про те, як трансформувати міжнародну спільноту для того, щоб Україна була більш вільною в своїх діях у боротьбі з наслідками окупації.
-
"Наша боротьба насправді – це відкладена боротьба незалежності від російської імперії. Хоч ми були формально незалежною державою 30 років, ми все ще перебували під величезними імперськими впливами росії: і економічно, і політично, і культурно. Те, що наша культура була підпорядкована російській було видно навіть по книжках, які продавалися в Україні. Тому що на цьому книжковому ринку домінували російські видавці та видання, і це була величезна проблема для української книжкової індустрії, яка не могла вийти на бізнесовий рівень, тому що це була монополія російських видавців і російської книги. Те ж саме в кіно, те ж саме в музиці, в багатьох сферах.
Тому, коли відбувається Революція Гідності, дуже багато процесів починають змінюватися. Тому що ми усвідомлюємо, що якщо ми йдемо в Європу, ми хочемо бути незалежними – нам треба відмежовуватися від цих російських впливів. І тому дуже багато важливих речей для української культури починають відштовхуватися саме з 2014 року. Формування нових українських інституцій: Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам’яті, Українського інституту – вони всі є постмайданною хвилею появи нових інституцій. Тому що ми усвідомлюємо, що для ствердження української суб’єктності ми маємо говорити від себе до світу про свою культуру, нам потрібен інструмент. І цим інструментом стає Український інститут, який свідомо бере собі за задачу побудову цього культурного діалогу між Україною та світом", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна".
Що потрібно зробити Україні сьогодні, аби прискоритися у позбавленні імперських впливів на культуру країни?
В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з артменеджеркою, креативною директоркою Українського інституту Тетяною Філевською. Розмова про культуру та її деколонізацію, а також про те, чому культура під час війни, після війни та загалом важлива для нації.
-
"Щодо російських збройних сил, я думаю, що важливо розуміти, що все, що ми знали про російську армію до 2022 року, дуже сильно змінилося. Значною мірою тієї армії більше немає. Армія, яку мала Росія, з якою вона вторглася в Україну, значна частина цієї сили була втрачена. Втрачено людей, які були в ній, втрачено офіцерів, втрачено значну кількість техніки. Росія майже не зазнала подібних втрат у повітряно-космічних силах і військово-морському флоті, проте, очевидно, що в російських збройних силах відбулися значні зміни.
Зараз вони воюють силами мобілізованих військ, які складаються з людей, найнятих за контрактом з усієї Росії. Зі значною часткою ймовірності можна сказати, що вони втратили в цій війні щонайменше ціле покоління офіцерів. Також незрозуміло, яким буде майбутнє російської армії під керівництвом Шойгу як міністра оборони, і Герасимова, начальника генерального штабу. Обидва вони досить старі, їм вже під 70, вони служать дуже і дуже довго. Вони, очевидно, мають враження від цієї війни, що проблема російської армії полягає в тому, що вона була недостатньо радянською", – зазначає гість нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна".
Що змінилося в армії противника за період війни, яку країна-агресор розв’язала проти України та чого чекати від противника цього року?
В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Майклом Кофманом, військовим аналітиком, старшим науковим співробітником програми "Росія та Євразія" Фонду Карнегі за міжнародний мир. Розмова про спроможності рф та України у війні, про допомогу та підтримку України з боку США та Європи, про подальшу стратегію України та її партнерів, можливі сценарії розвитку подій, майбутні вибори в США та очікування від голосування в Конгресі.
- Laat meer zien
