Afleveringen
-
Цей матеріал – частина міжнародного проєкту Viktoriia Project, ініційованого Forbidden Stories за участі провідних медіа світу.
Forbidden Stories – паризька редакція, що продовжує справу журналістів, які загинули, опинилися за ґратами чи зазнали переслідувань через професійну діяльність.
Після того, як 10 жовтня 2024 року стало відомо про загибель Вікторії Рощиної, редакція одразу ініціювала "Проєкт Вікторія", щоб довести до кінця її надзвичайно важливе розслідування.
Forbidden Stories взялася дослідити обставини перебування журналістки в російському полоні. А також продовжила її роботу над історіями українських "потойбічних в'язнів". За приблизними оцінками, йдеться про понад 16 000 цивільних осіб, яких утримують на тимчасово окупованих територіях України та в Російській Федерації.
Протягом шести місяців тривав глибокий аналіз документів, свідчень і судових матеріалів. До розслідування долучилися 13 міжнародних медіа, зокрема Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, "Українська правда", DerStandart.
-
Після появи військових ПВК "Вагнер" у Центральноафриканській республіці в 2018 році місцеві мешканки перестали виходити на роботу в поля. Через страх бути зґвалтованими росіянами.
Також з 2018 по другу половину 2022 року найманці вбили сотні робітників золотих та діамантових шахт. Створивши безперешкодний доступ до копалин, вагнерівці контролюють видобуток коштовностей у країні.
В 2023 році Росія також відкрила інформаційну державну агенцію "Африканська ініціатива". У країнах Західно-Центральної Африки з 2024 року починають офіційно діяти російські доми та православні храми. У місцевих школах запроваджують уроки російської мови та культури, а також "уроки дружби".
Як працює російський неоколоніалізм в Африці, розбиралася "Українська правда".
-
Zijn er afleveringen die ontbreken?
-
Його справжнє ім'я – Андрій Онуфрійович Гумницький. Народився 1832 року, нащадок роду Богунів. Канцелярист митрополита Філарета в Києві. Таємний опозиціонер при посольській церкві в Афінах.
На сторінках американських медіа Агапій був ким завгодно. Київським козаком. Шанувальником Герцена й послідовником Толстого. Контрабандистом і пропагандистом. Шахраєм і державним діячем. Тим, хто пояснював американцям важливість купівлі Аляски. Відлюдником. Апостолом свободи. Людиною, за голову якої давали п'ять тисяч рублів.
У ЗМІ Агапія представляли як "росіянина", але свої візитівки та листи він підписував "Ukraina, Hayward, California, U.S.А.". 1894 року в Коломиї видали "Споминки українського козака-священника", що закінчувалися словами:
Звернувшись до відкритих архівів Бібліотеки Конгресу та ЦРУ, "Українська правда" публікує історію людини, яку 1965 року в Сенаті США назвали "найбільш видатним політичним емігрантом, що коли-небудь приїжджав в Америку з України".
-
За 30 років до Хмельниччини римський дипломат, письменник і музикант П'єтро Делла Валле під час перебування в Персії зіткнувся з якимось козаком Степаном. То була зустріч, що могла змінити розклад сил в Європі, на Сході та розвернути подальшу історію України в неочікуваний бік.
Беручи за основу його праці та листи П'єтро, УП розповідає, як за посередництвом римського аристократа козаки шукали союзу з володарем Персії, могли отримати власний анклав у Туреччині, взяти під контроль Чорне море та очолити надшвидкі поставки шовку в Європу в обхід османів.
Та чому зрештою все склалося зовсім не так.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
Більшість судів щодо воєнних злочинів росіян – заочні. Тобто без присутності обвинувачених. Випадок Ніколая Карташева – ледь не унікальний. Він один з небагатьох окупантів, які опинилися на лаві підсудних і яких можна на власні очі побачити під час судових засідань. Його звинувачують, зокрема, в причетності до вбивства охоронця магазину Валерія Колтунова в складі групи військовослужбовців армії РФ.
Але під час одного з останніх засідань суд на вимогу адвоката Карташева, пославшись на Женевські конвенції, пішов у закритий режим роботи. В чому суть справи Карташева та якими були обставини його присутності в Київській області на початку повномасштабного вторгнення?
-
Переговори, припинення вогню, мирна угода, обмін військовополоненими. На початку 1970-х ці слова звучали в США так само часто, як сьогодні в Україні.
Падіння Сайгону, а разом з ним і Південного В'єтнаму відбулося 50 років тому. Шукати будь-які прямі історичні паралелі із сьогоденням так само спокусливо, як і безглуздо. Але про деякі засадничі закономірності в налаштуваннях заокеанських союзників можна говорити.
Принаймні ці події сьогодні нагадують, що "вікна можливостей" часом стають "граблями можливостей", війни не завжди закінчуються за столом переговорів, а мирні угоди без гарантій безпеки не призводять до миру.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
Події, що розгортаються довкола указу про депортацію, свідчать про потенційно вкрай небезпечний тренд в американській політиці. Виконавча влада підійшла впритул до межі ігнорування судової – тим самим ставлячи під загрозу чи не всю систему стримувань і противаг, закріплену в Конституції США.
Наслідки цього протистояння досі важко спрогнозувати. З одного боку, Дональд Трамп лиш нещодавно обіцяв "не йти проти" рішень американських судів, з іншого ж – і він сам, і його соратники нещадно критикують – а останнім часом буквально ігнорують – ці суди, коли ті ухвалюють невигідні республіканській адміністрації рішення.
Подкаст містить аудіо, виготовлене за допомогою інструментів генеративного ШІ.
-
В лютому 2025-го, за пів року після початку Курської операції, за даними українських OSINT-ерів DeepState, Сили оборони контролюють трохи менше ніж 400 квадратних кілометрів Курщини. Це третина від захопленої на початку Курської операції території.
Ключовою проблемою українського угруповання за ці пів року в Курській області стала логістика.
З цього матеріалу "Української правди" ви зможете дізнатися, чим Курщина відрізняється від інших напрямків фронту, як на хід тамтешніх бойових дій вплинула участь північнокорейських солдатів, навіщо Україні Курська область Росії, а також ключове: що стало причиною того не надто вигідного становища, в якому нині опинилася українська армія.
-
Це був ранок, який назавжди поділив життя українців на "до" і "після". Київ, Харків, Маріуполь, Одеса, Дніпро, Львів та десятки інших міст прокинулися не від будильника, а від вибухів.
Російські танки йшли з Криму. Колони російської бронетехніки перетнули кордон на півночі. Окупанти рушили на Київ, сподіваючись швидко захопити столицю.
Але Україна не зламалася. Хтось уперше в житті спускався в укриття. Хтось стояв у черзі до військкомату, а хтось – проти танків з голими руками.
До третьої річниці початку повномасштабної війни "УП. Життя" попросила читачів поділитися спогадами про їхнє 24 лютого. Кілька з цих історій ми хочемо розповісти вам.
Імена деяких героїв змінені з міркувань безпеки.
-
Повідомлення про масове переведення авіафахівців та інших вузьких спеціалістів у бойові бригади Сухопутних військ набули широкого розголосу в соцмережах місяць тому. Військовослужбовці Повітряних сил звернулися із закликом закликав не ставити під загрозу ефективність роботи української авіації.
Резонансне звернення отримало відповідь з Генштабу: очевидно, мало місце неправильне тлумачення наказу головкома ЗСУ і гостродефіцитних фахівців переводити в піхоту було прямо заборонено. А проте ця ситуація надала нового розголосу двом великим проблемам української армії: постійному браку піхоти в бойових бригадах і поступовій втраті ефективності тилових підрозділів, які забезпечують функціонування піхоти на передовій.
Результатом інтерв'ю з комбригами, комбатами, офіцерами та солдатами десятка різних підрозділів, які описують різні грані цих проблем, став матеріал Ольги Кириленко "8 очевидних та невідомих фактів щодо переведення спеціалістів у піхоту – розбір УП" і цей епізод подкасту "УП. Вголос"
-
Громадська організація Truth Hounds, яка спеціалізується на документуванні та розслідуванні міжнародних злочинів і серйозних порушень прав людини в Східній Європі, на Кавказі та в Центральній Азії, дослідила тактику подвійних російських ударів в Україні.
Виявилося, що росіяни опрацьовували її ще в Сирії, а в Україні збільшують їхню кількість за експонентою.
Після яких змін у Росії стали частіше вдаватися до тактики подвійних ударів по цивільних об'єктах в Україні? Як із подібним викликом намагалися впоратися рятувальники в Сирії? Та чому їх стає все більше? Про це – в подкасті за матеріалом "Української правди".
-
У це сьогодні непросто повірити, але уже минули 10 років від 16 жовтня 2024 року, і дія закону про люстрацію закінчилась.
2025-й став першим роком, який колишні фігуранти люстраційного реєстру зустріли без будь-яких обмежень, тепер вони знову можуть спокійно претендувати на вищі державні посади.
Тож "Українська правда" вирішила згадати, як люстрація стала реальністю, зрозуміти, що вона дала для країни, і спробувати описати уроки, які необхідно винести з цього важливого для держави експерименту.
-
Восени “Українська правда” отримала частину матеріалів про ситуацію в 211-й понтонно-мостовій бригаді від одного з офіцерів, який займався службовими перевірками.
Її історія включає в себе епізоди катувань солдатів, здирництва та зловживання владою з корупційною метою. Ніхто з фігурантів цих історій не тільки не став фігурантом кримінальної справи – винних підвищили, а тих, хто порушив проблеми, відправили в піхоту.
УП працювала над цим текстом близько двох місяців. Опитали кілька десятків людей – постраждалих, свідків знущань, офіцерів і сержантів, які займалися службовими перевірками.
-
Росіяни добре усвідомлюють інформаційну складову сучасної війни. Чи не перше, що вони роблять на новоокупованих територіях – встановлюють свої маркери й символи. Частина цієї політики – боротьба з "неугодними": активістами, військовими, волонтерами, журналістами.
За даними Інституту масової інформації, за 2,5 роки повномасштабної війни росіяни захопили або ж знищили приблизно 300 редакцій місцевих ЗМІ в Україні.
Переслідувати журналістів росіяни почали ще з 2014 року. Відтоді через російський полон пройшли понад 100 медійників: як українських, так і іноземних.
Частину, як-от Станіслава Асєєва, вдалося повернути ще до повномасштабного вторгнення. Дехто, як Наріман Джелял, повернувся в Україну вже після початку великої війни. А хтось, як Олексій Бессарабов, сидить у полоні вже майже 10 років.
"Українська правда" вирішила розповісти історії кількох наших колег, які потрапили до рук росіян і залишаються там досі.
-
Виробництво боєприпасів – першочергова потреба фронту й водночас уразливе місце української оборонної промисловості. Послідовна бездіяльність профільних чиновників до 2022 року призвела до повної нездатності України виробляти боєприпаси для мінометів та артилерії на початку великої війни.
У 2022 році вітчизняні заводи освоювали технологію та будували виробничі лінії. У 2023-му почали надходити перші серійні партії українських снарядів та мін. 2024-й мав стати роком, коли з конвеєра сходитимуть великі обсяги боєприпасів.
В умовах війни влада вирішила віддати велике замовлення з виробництва ключового виду боєприпасів одній державній компанії. Та не справилася ні з обсягами, ні з якістю продукції. Як таке стало можливим?
-
Операція з висадки Сил оборони на лівому березі Херсонщини, розпочавшись у жовтні 2023 року, після дев'яти місяців жорстоких боїв у вкрай важких умовах завершилася численними людськими втратами та відступом на правий берег Дніпра. Бійці, що брали в ній участь, з однаковою емоційністю як заперечують, нібито їх кинули на забій, або що амбітний план операції від початку нереалістичним – так і стверджують, що її планування, логістика, забезпечення та терміни виконання від початку прирекли на неуспіх героїчні дії бійців морської піхоти та сил ТРО.
Які задачі ставилися перед військовими на лівому березі Дніпра і чому їх не вдалося вирішити? Чому, на думку бійців, операція тривала значно довше після моменту, коли для оборонців плацдарму склалися катастрофічні умови? Зрештою, хто саме та в яких умовах готував план звільнення лівобережжя Херсонщини, виконував його з ризиком для життя й не зміг повернутися живим? Про це розповідають побудований на свідченнях двох десятків причетних до операції в Кринках матеріал Ольги Кириленко "Що насправді сталося в Кринках. Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра" та новий епізод подкасту "УП. Вголос".
-
У 2022 році в Україні за колабораціонізм засудили 272 осіб. Наступного року ця цифра стрибнула до 793 засуджених.
Проте на ворога працювали не тільки навідники та прямі колабораціоністи. Друге розповсюджене останнім часом явище – це підпал автівок, що належать військовослужбовцям і волонтерам. Так, станом на кінець вересня правоохоронці зафіксували 266 фактів підпалу, що сталися в різних регіонах України за цей рік (йдеться не лише про прифронтові території).
Дії навідників і паліїв – результат роботи російських спецслужб, які намагаються вербувати українців і часом досягають успіху. Результати цього вербування можна незрідка побачити в новинах. А з чого все починається? Які методи використовують російські спецслужби для того, щоб залучити до підривної діяльності українських громадян? І які слабкі місця вони знаходять?
-
Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.
Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Юрій Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду "мєшковщини" відгукнулися їй під час окупації 2014-го?
УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.
-
Рівень психологічної підтримки в українській армії дуже низький, стверджують десять співрозмовників УП серед військових психологів і бойових медиків. Це призводить до того, що бійці шукають порятунку в алкоголі, наркотиках, азартних іграх, самовільно залишають частини (СЗЧ), намагаються накласти на себе руки.
Чому так сталося, як можна покращити психологічну допомогу у війську і чи допоможе в цьому міжнародний досвід, розбиралася "Українська правда".
-
Відтоді як у серпні 1994-го він повернувся до Канади з руандійського відрядження, його мучило безсоння ночами і жахи вдень. Він носив із собою мачете, одного разу його мало не знудило в супермаркеті, який нагадав йому магазини в Руанді з розкиданими трупами. Чотири рази він намагався покінчити життя самогубством.
Чоловіка з квадратним підборіддям батьки нагородили ім'ям шекспірівського героя – Ромео. Канадський генерал-майор Ромео Даллер командував "блакитними шоломами" ООН у Руанді. За сто днів, поки світові лідери і топфункціонери міжнародних організацій не наважувалися назвати те, що відбувається, геноцидом, у цій африканській країні загинуло понад 800 000 її мешканців.
Тисячі людей, врятованих Даллером і його миротворцями, не обнулили рахунок генерала до самого себе – людини, яка 30 років тому могла зупинити різанину, якби в цьому були зацікавлені ті, хто відрядив його до Руанди.
- Laat meer zien
