Afleveringen
-
У кожного українця своя історія війни. У гостей програми «Ми з України» Ірини Погорєлової та її сина Владислава - це історія окупації, довгої і важкої дороги через територію агресора до Латвії , щоб врятувати своє життя і мати майбутнє .
Наша історія війни почалася о 4-й ранку 24 лютого 2022 року.
Ми проживали з родиною у Харкові. Я, мій чоловік і маленький син Владислав - йому було чотири рочки на той момент. Звичайно, що це був к найжахливіший ранок в нашому житті. Перші дві-три години ми нічого не розуміли, що відбувається, куди рухатись, що робити? Спочатку були думки залишатися вдома, в квартирі, але в Харкові відбувалися страшні речі, були вибухи скрізь . Ви вирішили їхати до Куп'янська, де проживають батьки, бо нам здавалось, що там в селі буде безпечніше. Коли ми виїжджали із міста, перше, що почули - радіо в машині, воно налаштувалося автоматично, і це була перша звістка про повітряну тривогу, яку я почула вперше в своєму житті: «Увага повітряна тривога. Небезпека з повітря. Залишаєтесь в укриттях», - розповідає Ірина
Приїхавши в Куп’янськ, родина з 26 лютого 2022 року опинилася в окупації. «Зайшли російські військові, ми бачили на свої очі, як вони заходили колонами, прапори, ну тобто все це ми бачили,і вже ми нікуди не змогли виїхати, сиділи просто і чекали. Звичайно, що не можна було нікуди виходити, сувора комендантська година, ніяких магазинів ну, тобто нічого абсолютно, ти просто сидиш в хаті і чекаєш. В нашому селі в них була база, був полігон, вони там навчалися. Там звичайно були жахливі речі з людьми, у них було полювання на родичів військових та тих, хто брав участь в АТО. До нас також прийшли і забрали автомобіль»
Ситуація ставала все більш напруженою і родина вирішила у липні виїжджати – було прийнято рішення їхати через територію Росії до Латвії. Через Україну їхати було не можливо, російські військові просто не випускали. Шлях був дуже важкий і небезпечний, але родині вдалось добрати до Латвії.
Росіяни нас не випускали, ми там ще годин двадцять стояли, була нереальна черга людей, жінки, діти, ну уявляєте ця спека, комарі неймовірні біля болота.
Я боялася дуже однієї речі, бо в окупації чомусь я так собі вирішила, що діти нічим не зайняті, мультиків немає, книжок також і ми вчили їх українських пісень А це ж діти і вони їх співають, де хочуть і ти спробуй доведи їм, що тут, на кордоні, не можна співати, І так було страшно, щоб син ненароком не заспівав «Червону калину» або Гімн України, тоді б нас не випустили і не відомо, щоб з нами було. Ну якось вони нас пропустили, вважаю, що нам просто пощастило. Коли ми перетнули кордон і в’їхали на територію Латвії, я вам клянусь - ми цілували латвійську землю. Як нас зустрічали латвійські прикордонники! Ну я вам кажу чесно, ніби ми їхні родичі і вони стояли нас і чекали . Перше запитання: «Чи вам є куди їхати?» Вони нам дали діючі телефони, різні пам’ятки, дуже допомогли»
Ірина Погорєлова з родиною проживає в Латвії вже понад два роки. Син ходить в дитячий садочок, вже добре володіє латиської мовою. Вона відвідує курси латиської мови, зараз шукає нову роботу. Каже, що головне для неї зараз займатися вихованням сина і чекати на перемогу України.
«Україні звичайно ми бажаємо перемоги, здоров'я всім діткам українським. Собі ми бажаємо сили пережити це все і не втратити відчуття «себе» в цьому всьому потоці, тому що ми в себе єдині, життя в нас одне і, якщо його проплакати, то краще нікому від цього не стане. Я зрозуміла,якщо я тут плакатиму, то я цим не врятую нікого там, ну не стане від цього легше нікому. Роблю те, що в моїх силах, допомагаю своїй родині, ми допомагаємо військовим. І просто живемо, виховуємо сина, вчимо його читати українською мовою, вчимо українські вірші, українські пісні, бо він українець в першу черг.
Кажу: «Сину, ти українець і пам'ятай це завжди і цього у нас не забрати» -
Кожна дитина в Україні заслуговує на різдвяне диво та подарунки під ялинкою, бо дуже багато труднощів та переживань випало на долю маленьких українців через війну, вважає керівник проекту «Різдвяний експрес Латвія – Україна» Каспарс Берзіньш.
Третій рік поспіль організація «Tavi draugi» проводить благодійну акцію «Різдвяний експрес Латвія – Україна», яка має на меті зібрати в Латвії та привезти дітям в Україну різдвяні подарунки. Українські діти, які переживають усі страхіття війни, просять у Святого Миколая, щоб в Україні швидше закінчилася війна, а також практичні речі – ліхтарики, мобільні телефони, планшети та зарядні пристрої power bank. Звичайно, діти залишаються дітьми – тому солодощі та іграшки також у списку очікуваних подарунків на Різдво.
Як долучитися до акції? Потрібно зайти на домашню сторінку «Tavi draugi» у розділ «Акція Різдвяний експрес Латвія – Україна» (тут). Вибрати подарунок, який ви можете і маєте бажання подарувати конкретній дитині, придбати її та надіслати через Латвійську пошту або особисто принести до товариства «Tavi draugi».
Подарунки можна передавати, використовуючи безкоштовно пакомати Latvijas pasts, принести в благодійний магазин «Tavi draugi», який знаходиться в Ризі на вулиці Гертрудес. 32 або прийти 15 грудня з 12.00 до 18.00 в Різдвяний ангар у Ризі на Венстпілс, 50, де цього дня відбудеться святковий захід.
«Кольори Співдружності: Україна-Латвія».
У будівлі Сейму Латвії відкрилася виставка малюнків українських дітей «Кольори Співдружності: Україна-Латвія». На виставці представлено частину робіт, створених на майстер-класах з малювання, у яких взяли участь понад 100 дітей віком від 7 до 18 років із Чернігова. Кожен малюнок наповнений дитячими мріями, надіями, вірою в добро та перемогу. Для українських дітей виставка малюнків у Сеймі – це спосіб подякувати Латвії за допомогу Україні.
Виставку малюнків дітей війни відкрила 28 листопада спікер латвійського парламенту Дайга Мієріня. Вона зазначила, що ця виставка є дуже символічною – малюнки дітей емоційно показують, наскільки для них та для всієї України важлива підтримка. Радість, тривога, співчуття, бажання продовжувати допомагати Україні – ці почуття відчували відвідувачі виставки, бачачи дитячі малюнки.
Почесний консул Латвії у Чернігівській області Олена Вишнякова, яка разом із благодійним фондом «Семаргл» організувала у Чернігові майстер-класи художньої творчості для дітей війни, зазначила, що ці малюнки діти малювали для мешканців Латвії на знак подяки за підтримку України у важкі хвилини боротьби з агресором. Майстер-класи пропонували не лише уроки малювання, а й терапевтичну підтримку дітям, які постраждали від війни. Латвія торкнулася сокровенного – сердець українських дітей, – каже Олена Вишнякова.
Що б не відбувалося, діти вірять в чудо, добро і радість. Війна їх не зіпсувала їх в плані їх цінностей, а навпаки зміцнила у тому, що вони хочуть жити в Європі, вони хочуть жити в мирі. І таки моменти їх зміцнюють»
Посол України в Латвії Анатолій Куцевол на відкритті виставки підкреслив, що тема захисту українських дітей є особливо актуальною, ще й тому, що російський агресор депортував, лише за офіційними даними, 19,5 тисяч українських дітей. Це військовий злочин та геноцид, - вважає український дипломат.
«Ці малюнки приносять радість не лише дітям, які їх малюють, але й дорослим, військовим, політикам. Іноді вони наштовхують на рішучі кроки, які зупиняють війни», - відзначив Анатолій Куцевол. -
Zijn er afleveringen die ontbreken?
-
Питання вивчення латиської мови дітьми українських переселенців, які опинилися в Латвії після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, залишається й надалі актуальним. Тим паче, що в міністерстві освіти і науки Латвії заявляють, що наступного року буде законодавчо затверджена вимога, щоб усі українські діти відвідували латиські школи.
Комусь з дітей легко дається вивчення іншої мови навчання, комусь складніше, Але на допомогу приходяться різні методики вивчення мови . Наприклад, спільне читання казок латиською мовою або акторська гра на сцені також латиською мовою.
Громадська організація « Мистецька лабораторія» в рамках проекту Фонду громадської інтеграції щосуботи в казковій читальні Ризької Центральної бібліотеки проводить читання казок латиською мовою. Програма «Ми з України» побувала на казкових читаннях.
Читає казки і, таким чином, вчить українських дітей латиській мові українка Віра Діброва, яка приїхала до Латвії з Маріуполя неповні три роки тому.
За цей час дівчина не лише вільно розмовляє, але й допомагає вчити дітей латиській мові.
«Коли ми приїхали сюди, звичайно я не мала жодного уявлення про латиську мову Але так сталося, що ми проживаємо тут вже третій рік і для мене, в першу чергу, було дуже важливо, як знак поваги до крани, вивчити державну мову. Це мій знак поваги до людей, які прийняли нас тут, надали нам можливість працювати, навчатися, будувати своє життя. У мене не було жодних додаткових вчителів. Я навчалася в звичайній латиській школі, де всі розмовляли лише латиською мовою. Але, в першу чергу, я навчалася сама. Так, я дуже вдячна вчителям, які мені допомагали, але це не були приватні вчителі, чи якісь додаткові курси. Це були зошит ручка и все и моя голова»
Вивчати латиську мову також можна, граючи у виставі. Наприклад у виставі «Пригоди сонячного зайчика», яка відбулася 13 листопада в 45-й Ризькій середній школі, де українські діти грали свої ролі латиською мовою. Одразу після вистави я спитала у юного глядача, який сидів поряд зі мною, чи сподобалася йому, як грали актори? Хлопчик-латиш відповів, що дуже, і він знав, що там грали українські актори латиською мовою.
Вчителька латиської мови Інара займалася з українськими дітьми, щоб вони вірно вимовляли слова. Каже, що українські дітлахи дуже талановиті. Наразі, директорка Ризької 45 середньої школи Байба Неймане підкреслила, що ця вистава є подарунком від українських дітей на День незалежності Латвії. -
Гість програми «Ми з України» - український співак Constantine, фіналіст шоу «Голос країни» У грудні 2017 року був номінований на українську музичну премію YUNA в категорії «Відкриття року». Через війну в України проживає в Латвії.
«У ту саму ніч повномасштабного вторгнення Росії в Україну з 23 на 24 лютого я був на гастролях і летів вже додому до Києва, але мій літак повернули в небі, бо агресор вже почав обстрілювати аеропорти і нас посадили в Варшаві. Це було дуже як в якомусь кіно жахів і треба було бачити реакцію людей, коли з'явився Інтернет і коли ми всі зрозуміли, що почалася війна…Я хотів сісти на поїзд і поїхати додому, але мама і вся моя команда казала мені, щоб я не повертався, краще перевезти родину, тому що в Україні жах, що творилося. Я вирішив, що це має сенс і треба обирати якесь місце і вибрав Латвії, хоча до цього тут ніколи не був».
Constantine розповідає, що тоді він втратив віру в людей, бо в нього були гастролі і в Росії, були там партнери і прихильник і, але ніхто з них йому не подзвонив, усі в один момент стали по той бік війни.
Але віру в людей йому повернули латвійці, які надали йому вкрай необхідну допомогу.
Constantine каже, що перші місяці після початку війни він не міг ні співати, ні писати пісень. Лише після того, як від ворожої пулі на війні загинув його друг, він написав пісню «Рай».
На запитання, чому він вибрав шлях музиканта, Constantine відповів: «Я думаю що цей шлях обрав мене, я навіть декілька разів намагався кинути, але в мене не вийшло. Тому так - цей шлях обрав мене»
Свою вдячність Латвії і її мешканцям за допомогу, яку вони надають українським переселенцям і особисто йому та його сім’ї Constantine написав пісню «Kā tev iet» .
«Я дуже вдячні вдячний Латвії, Ризі за підтримку, за те що вона мене вилікувала відновила . Ця пісня –як прояв моєї любові і вдячності до цього міста і цієї країни. Я дуже вдячний цим людям, що вони мене виштовхнули із стану депресії плюс тут така природа. свіже повітря, море, сосни . Природа мене теж от виліковувала весь цей час і в ній я черпаю натхнення»
Окрім своєї пісенної діяльності, Constantine волонтер в Українському дому в Латвії, веде заняття з дітьми. -
Гостя програми «Ми з України» українська художниця Анна Прісенко.
Анна приїхала з Польщі, де працювала з українцями, які постраждали від війни - проводила заняття з малювання з метою підтримки психічного здоров'я. В Латвії перебуває за програмою ERASMUS для молодих підприємців. Саме в латвійській організації Young Folks LV вона буде пізнавати основи маркетингу, а також проводити майстер- класи та навчальні заняття з малювання для дітей та дорослих.
Анна мріє відкрити арт-терапевтичний центр, організовувати різні творчі та благодійні проекти, виставки, інсталяції, перфоманси направлені на розвиток емоційного інтелекту, освіту, самопізнання та формування свідомого суспільства.
Але головне – підтримувати українців під час та після війни і популяризувати українську культури через свою діяльність. А працює вона в різних техніках. Зокрема, це ручне ткацтво, писанкарство, петриківський та слобожанський розпис, витинанка, виготовлення ляльок-мотанок, вишивка, аплікації з тканини, станковий та монументальний живопис, графіка.
Життя кожної людини має свій колір, впевнена Анна, але своє майбутнє вона бачить різнокольоровим. Україна для неї, незважаючи на національно жовто-блакитні кольори – це зелений колір, бо це колір життя, колір відновлення.
-
Якіі українські книжки читають у Латвії та світі, де і як за кордоном придбати українську літературу говоримо з фахівцем цієї справи Артемом Чуйко.
Артем - філолог української мови і літератури, закінчив Харківський національний університет. Через війну в України опинився в Латвії.
Одного разу ще в 2022 році, побачивши на вулицях Риги групу дітей українських переселенців, які розмовляли між собою російською мовою, зрозумів, що через кілька років ці юні українці можуть забути рідну мову, може статися їхня не інтеграція, а повна асиміляція за кордоном.
А що в першу чергу допомагає привити любов дитини до рідної мови? Звісно дитячі книжки українською мовою. Між ідеєю та її втіленням пройшов час , але вже понад року кожний бажаючий може замовити українські книги на Інстаграм каналі «Українська книгарня». Або в однойменному Інтернет магазині.
Ці два інструменти замовлення і доставки книжок набули популярності не лише в Латвії, але й в інших країнах Європи. Замовляють книжки також із Грузії та Молдови.
Війна в Україні суттєво підігріла інтерес до українських книжок у всьому світі.
Іноземців зацікавили дитяча література, книги про війну та відомі імена – Сергій Жадан та Оксана Забужко. За словами Артема Чуйка – ці автори також є найбільш популярними в Латвії. -
Гість програми «Ми з України» Катерина Весельська - офтальмолог з Бучі, яка через війну в Україні змушена була приїхати до Латвії.
Зараз вона працює за фахом в одній з клінік Юрмали. За час проживання в Каугурі стикалася з різним ставленням до себе. Був час, коли колеса її автівки з українськими номерами декілька разів проколювали, але с часом ставлення до її родини стало нормальним. Катерина активно співпрацює с Товариством українсько-латвійської дружби.
Вона одна з небагатьох українських переселенців, якій вдалося влаштуватися на роботу в Латвії за фахом, спілкується з пацієнтами латиською мовою, наразі продовжує її вивчати.
Катерина Весельська сподівається на перемогу України і хоче повернутися додому, в Бучу. Каже, що «взяла б з собою» додому латиську автентичність та екологічність, які їй дуже подобаються. -
Цього року в Латвії надзвичайно широко відзначають 33-річницю Незалежності України. Українці і латиші в черговий раз об’єдналися, щоб ще раз нагадати про те, що в Україні триває війна, що український народ виборює не лише свою свободу та незалежність, але й зупиняє ворожу навалу, яка може поглинути інші європейські країни, зокрема і Балтію.
А почнуться святкові заходи 23 серпня. Цього дня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ української ідентичності, символ боротьби за волю.
Громадська організація «Сіточки у Ризі» в День Державного прапора України проведе акцію з метою приєднатися до всесвітньої боротьби за свободу та права українських полонених у рамках проєкту «Voices of captives». Запрошують усіх бажаючих прийти 23 серпня о 18:00 в сквер біля Латвійської національної опери.
Наразі, 24 серпня, в День незалежності України святкування розпочнуться вже традиційною ходою «Шлях соняшників», яку організує благодійне товариство «Tavi draug» («Твої друзі») спільно з Посольством України в Латвії. Хода розпочнеться об 11.30 біля Пам'ятника Свободи у Ризі.
24 серпня 2024 року у Верманському парку в Ризі відбудеться благодійний концерт з нагоди Дня Незалежності України «Об’єднані для України», організований Посольством України в Латвії.
Під час заходу на території парку будуть представлені понад 20 громадських організацій, заснованих у Латвії українцями та друзями України, які пропонуватимуть скуштувати українську національну страву – борщ, скуштувати традиційну українську пампушку з часником, взяти участь у створенні «браслету дружби», виготовити іменну футболку друга України, створити прикраси, марки, познайомитися з українською літературою та мистецтвом. Можна буде не лише навчитися віртуально керувати безпілотниками на спеціальних тренажерах з моделювання польотів, а й взяти участь у плетінні маскувальних сіток для ЗСУ та побачити модифіковані під потреби українських військових машини «Твіттер-конвой».
Культурна програма цього 24 серпня буде надзвичайно насиченою. В Будинку Ризького Латиського товариства 24 серпня о 15:00 в рамках святкування Дня Незалежності України відбудеться прем’єра дитячої вистави «Пригоди сонячного зайчика» за твором Всеволода Нестайка у постановці «Мистецької лабораторії».
{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="373467" layoutid="0" layout="" static=""}
А одразу після вистави усі бажаючі можуть подивитися українські кінокомедії. У Ризі в кінотеатрі «K.suns» 17:00 – 19:00 пройде третій щорічний кіномарафон українських короткометражних комедій «Smile, Ukrainian» . Фільми покажуть українською із субтитрами англійською та латиською мовами. Вхід вільний.
Наразі в центрі відпочинку LIDO, що на Краста, 76 з 12.00 до 16.00 відбудеться 12-й фестиваль української творчості «Червона калина».
В Резекне 25 серпня в Парку культури та відпочинку відбудеться захід «Разом в Латвії», присвячений 33-й річниці Незалежності України. -
В програмі «Ми з України» радіо екскурсія по Національному музеї природи Латвії. Гід – орнітолог з Запоріжжя Микола Василенко, який був змушений через війну в Україні, приїхати до Латвії. Вже понад два роки він працює в цьому музеї, проводить екскурсії для українських переселенців та інших відвідувачів. Людина закохана в свою справу, Микола вміє розповідати про птахів так цікаво, що екскурсія пролітає непомітно.
Українці схожі до пташок. Як і птахи, які взимку він негоди, жорстоких умов летять в теплі краї, щоб перечекати там, так зараз і українці від війни змушені виїхати з Батьківщини туди, де можна перечекати і врятувати своїх діточок. Але вони обов’язково знову повернуться в рідний край»
Микола Василенко десять років працював у школі і тридцять в Запорізькому національному університеті. Він не лише майже усе знає про птахів Латвії і України і вміє цікаво про них розповідати, але ще й малює. В Латвії відбулася виставка акварелей Миколи Василенка, а зараз він разом з латвійською письменницею Майєю Походнєвою працює над книгою «Птахи Латвії».
Микола Василенко чекає на відвідувачів в Музеї природи Латвії. Відвідування музею для українських переселенців безкоштовний, як і послуги гіда. -
З гостею програми «Ми з України» мисткинею, експерткою Українського культурного фонду , старшою спеціалісткою з культури та мистецтва Програми сприяння громадської активності «Долучайся!» Ліною Романухою розмовляємо про презентацію в Латвії виставки «Україна в мініатюрі».
Мирні українські міста та селища щодня перебувають під бомбардуваннями. Лише за перші два роки після повномасштабного вторгнення було пошкоджено близько 2000 об'єктів культурної інфраструктури: театри, музеї, бібліотеки тощо. Це далеко не повний підрахунок - майже вся Луганська та значні частини Запорізької, Донецької та Херсонської областей перебувають у тимчасовій окупації, тож підрахувати втрати там неможливо.
Виставка «Україна в мініатюри» - це інтерактивний досвід, покликаний показати цінність культурної спадщини України у світовому контексті. Унікальні пам'ятки представлені у 3D-моделях, VR-турах та відео.
Серед них є й будівлі, які були зруйновані внаслідок повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Спеціально для цього проєкту 29 українських композиторів, саунд-дизайнерів, митців створили унікальні музичні композиції, за допомогою яких можна не лише побачити, а й почути «голоси» будівель, уявити звукові ландшафти та історичні нашарування.
С 7 - 17 липня – виставка демонструвалася в Юрмалі в концертному зал «Dzintari». 19 - 20 липня – усі бажаючи можуть побачити виставку «Україна в мініатюрі», відвідавши фестиваль Positivus в Ризі на Lucavsala. -
С гостями програми «Ми з України» Людмилою Вокало та Оленою Бордюховою говоримо про важливість збереження ідентичності українськими переселенцями, які через війну в Україні опинилися в Латвії.
Щоб допомогти українцям спілкуватися українською, обговорювати твори українських авторів щоп’ятниці о 17.30 в Українському домі в Ризі проходять літературні зустріч із курсу української мови та літератури « Давайте поспілкуємося рідною!», які проводять учителі товариства Izglītības centrs VOLIA.lv.
Літературні зустрічі та прочитання авторських творів сприяють творчим починанням, самовдосконаленню та цікавим взаємодіям. Мета проєкту - збереження національної автентичності та етнокультурної самобутності, підтримка національно-патріотичного духу українців крізь призму української мови, літератури та історії.
Важливо, що для проведення таких зустрічей, навчання та розвитку є комфортний простір спілкування.
Нещодавно в Українському домі за сприяння компанії Accenture та Посольства України в Латвії відкрився сучасна освітня кімната, обладнана усіх необхідним. Тут українські діти матимуть змогу додатково вивчати латиську мову, виховники з організації «Пласт» організовуватимуть сходини українським дітям скаутам, проходитимуть навчальні заняття з української мови та літератури . -
«Наснагу працювати й надалі активно нам дає позитивне сприйняття оточуючими того, що ми робимо» , - кажуть гості програми «Ми з України» українсько-латиське подружжя з Резекне Дайга і Валерій Ставські.
Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вони змушені були залишити свою домівку в Житомирі й приїхати на батьківщину Дайги в Резекне, звідки вона виїхала понад тридцяти років тому. В Україні залишилися сини, які боронять свій рідний край від ворога. Наразі, з приїздом Дайги і Валерія в Резекне українські життя в цьому латвійському місті значно активізувалося.
Лише в цьому році активісти за підтримки Будинку культури національних товариств Резекне провели низку заходів. Це – «Дні української культури», «Свято вишиванки в Резекне», «Акція побажай добра Україні», присвячена Дню захисту дітей тощо. А ще плетіння маскувальних сіток та виготовлення свічок для українських військових, а також культурно-освітні заходи для дітей.
Дайга і Валерій – педагоги. Дайга працює вчителем латиської мови в школі №5 міста Резекне, допомагає українським дітям, які там навчаються, а також веде курси латиської мови для дорослих. Валерій також багато займається з дітьми, тому знову в цьому році їм довірили проводити літні денні табори для українських дітей.
«Це називається захід неформальної освіти при 5-й школі. В минулому році ми такий провели для 25 українських діток.
Починали з гімну України та Латвії. Це була така традиція: дві години ми з дітьми розмовляли латиською мовою, дві години – українською, щоб діти не забували рідну мову.
За результатами минулого року Управління освіти нам запропонувало й цього року провести такий самий захід і знову в серпні місяці. Наразі в таборі можуть брати участь не тільки діти, які навчаються у п'ятій школі, а будь-яка дитина з Резекне», - розповіла Дайга Ставська
«Ми також беремо участь ще в одній ініціативі. Це – сімейні табори, в яких українські та латиські родини спілкуються, налагоджують контакти. Це дуже цікава практика, яка допомагає інтеграції не лише українців, але й латишам дізнатися краще про те, які ж українці, про їхні цінності та життя. Цікаво, що ці контакти продовжуються і після таборів», - додав Валерий Ставський.
Поки що Валерій та Дайга працюють як волонтери, але збираються заснувати українське товариство в Резекне і продовжити активності. -
Цього разу програма «Ми з України» перемістилася зі студії Латвійського радіо в «Кутовий будинок» - колишню будівлю КДБ, де нещодавно відкрилася виставка «Батьківщина і заслання: документи «Національної гвардії». Гід Музею окупації Латвії, українка, яка приїхала з Харкова до Латвії через війну в Україні, історик Вікторія Півень повідає про український акцент виставки.
А саме, в експозиції виставки є дев’ять листів українською мовою, знайдених в архівах Музею окупації Латвії. Адресовані вони українці Анні Демишковській і відправлені з Хмельниччини. Ці листи написані в період з грудня 1941 року по червень 1944 року.
Що це за листи, хто їх писав, як вони пов’язані з національно-патріотичним рухом Латвії, і яким чином вони опинилися в Латвії, - слухайте в цікавій розповіді Вікторії Півень.
-
Гість програми «Ми з України» Антон Бутко – тренер і гравець клубу пляжного футболу «Рига», який є не лише чемпіоном Латвії з цього виду спорту, а й фіналістом Ліги чемпіонів, а також переможцем Балтійсько-скандинавської ліги. У світовому рейтингу команда на даний момент посідає 10-е місце. А ще «Рига» – це базова команда для збірної Латвії з пляжного футболу.
Як Антон Бутко, уродженець Донецької області, який до повномасштабного вторгнення Росії в Україну грав в українські збірній з пляжного футболу, Як він став тренером латвійського клубу, яке майбутнє у пляжного футболу в Латвії, і як зараз з цим видом спорту в українців, - про це дізнаємося в розмові з Антоном.
Любов до спорту Антону прищепив батько.
«З 6 до 10 років займався футболом, але потім доля мене звела з тренером з греко-римської боротьби Юрієм Миколайовичем Вепренцевим, який розкрив для мене цей вид спорту. В перервах між тренуваннями або після тренування він нам читав книги про великих людей – борців. Ці історії нам, у десятирічному віці. Вони так і проросли в житті, ті цінності, які були в мене в той час закладені. Згодом і мені люди зустрічалися виключно таких цінностей. Все, що я знаю, все що можу, я передаю також своїм учням. Тобто виключно від Юрія Миколайовича пішли ось ці ось моменти» - розказує Антон Бутко
Футбол, баскетбол, греко-римська боротьба, шахи – усе це коло не лише спортивних інтересів, але й взагалі життя Антона Бутко.
Антон батько чотирьох дітей – дівчаток. І коли стало питання, залишатися в Україні або виїжджати закордон через повномасштабне вторгнення Росії, на сімейній раді було прийнято рішення, що дівчаткам треба нормально жити і вчитися. Це й стало головним критерієм того, чому сім’я залишила Україну.
Майже 70% моїх знайомих колег-спортсменів зараз зборонять від ворога Україну. Можливо не усі на передовій, але вони захищають Батьківщину»
Антон Бутко став граючим тренером футбольного клубу «Рига» лише весною цього року. Але за це час команда досягла вагомих результатів. "Під час тренувань ми створюємо атмосферу радості. Я наполягаю на тому, щоб гравці не сварилися, берегли енергію і відчували щастя від гри», - каже Антон Бутко.
Чим взагалі цікавий латвійський футбол? Для мене ось що було цікаво - ми стрибнули вище голови зайняли друге місце, зараз їдемо на EIROWinners. Успіх бути у фіналі такого турніру - це круто, але коли я їхав сюди я собі поставив питання, а що далі?
І моя відповідь була така: по-перше, пляжний футбол в Латвії тримається виключно на ентузіастах, якщо наступне покоління прийде, то рівень буде, але якщо не прийде? Бо хто зараз грає в пляжний футбол - це ентузіасти, вони кидають роботу, сім'ї та їдуть на турніри, представляючи там Латвію. Нам потрібні люди, нам потрібне поле, бо за цей час у нас було лише три повноцінні тренування на нормальному полі. Так, у нас багато викликів, але команда на підйомі і ми націлені на перемогу» -
Гості програми «Ми з України» директорка 45-й Ризької середньої школи Байба Неймане і керівник «Мистецької лабораторії» Олена Сіриченко.
Свого часу Байба Немане підтримала ініціативу Олени Сіриченко, яка працювала в цій школі помічником педагога, та українських дітей, які там вчилися, щодо створення Українського молодіжного театру в Ризі , який потім став «Мистецькою лабораторією». Так почалася успішна співпраця між 45-ю Ризькою середньою школою і «Мистецькою лабораторією»
«Я підтримую усе, що відбувається моїй школі. Звісно підтримала і цю ініціативу щодо створення української молодіжного театру. Українські діти, які вчаться в нашій школі для мене такі ж самі, як й інші учні. У нас вчилося близько 50 українських дітей, які приїхали до Латвії одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Зараз десь біля двадцяти, бо інші з батьками повернулися додому. В разі ухвалення нових змін до Закону про підтримку українських переселенців, ми за готові в новому учбовому році прийняти в нашу школу українських дітей, звісно за наявністю місць», - розказала Байба Неймане.
Така підтримка дуже цінна, це показово і для дітей. Тому що діти все бачать, вони на цьому вчаться.
Ну ви знаєте, що найдревніший спосіб виховання - це власний приклад. Тому наша співпраці із 45-ю школою і власне з Байбою Неймане - це якраз дуже показово й дуже цінно. Для мене, перш за все, і взагалі для українських дітей, як треба вміти підтримувати і розуміти, Але така співпраця і для латиських дітей теж хороший приклад» , - підкреслила Олена Сіриченко.
29 квітня 2023 року саме в цій школі відбулася прем’єра вистави «Хто ти такий?» за комедією Миколи Куліша «Мина Мизайло». Вистава була українською мовою, але завдяки перекладу Мари Полякової були й титри латиською мовою. Потім цю виставу молодіжний український театр показував в багатьох місцях. Наразі, знову ж таки, в цій школі відбулася прем’єра лялькової вистави за участю як українських, так і латиських дітей. Ця вистава вже була повністю латиською мовою.
В цій виставі були задіяні українські діти 7-10 років. Ці діти прекрасно грали латвійською мовою на рівні з латвійськими дітьми.
Бо серед глядачів були батьки латвійських дітей, які навіть не зрозуміли, хто з них не носій латиської мови. Насправді для молодших дітей я взагалі я бачу зараз проблем з вивченням латиської мови. Більшість з них вже дуже добре нею володіє і навчається в латиських школах. А ось підліткам більш важко. Старшим дітям складніше, тому я вважаю, що на цих дітей треба звернути трошки більше уваги. Коли мене запрошували в Агентство ООН в справах біженців, була така зустріч і розмова про це , то я там сказала, що треба звернути увагу на підлітків, бо їм складніше, Для того, щоб їх не відштовхнути, обов'язково треба їм створювати додаткові курси вивчення латиської мови. Тому що таких курсів для дітей насправді немає. Підліткам треба повністю зануритися у вивчення мови. Можливо влітку якісь мовні табори треба організувати, тоді їм буде легше 1 вересня йти до латиських шкіл», - каже Олена Сіриченко.
«Звісно те, що «Мистецька лабораторія проводить в школі такі заходи, а останній був присвячений Дню матері, де виступали і українські, і латиські виконавці – це все нас більш об’єднує і збагачує. Збагачує пізнанням іншої культури і традицій», - наголосила Байба Неймане. -
Вони боронять Україну, незважаючи на вік і стан здоров’я . Проти російського агресора воюють українські пенсіонери, яких об’єднав у артилерійську ротно-тактичну групу «Степові вовки» 67-річний Олександр Таран – позивний «Дід».
Мова йде про бійців, які не входять до складу Збройних сил України через пенсійний вік. Однак це не заважає «Степовим вовкам» підтримувати фронт.
Програмі «Ми з України» вдалось поспілкуватися з Олександром Тараном телефоном. Командир «Степових вовків» взяв зброю і пішов на війну ще у 2014. Важливо, щоб військові відчували бажання воювати й ентузіазм, тоді вже за рік можна повністю знищити ворога, - впевнений Олександр Таран
Кількістю цю орду не подолаєш. Потрібні вміння та бажання воювати та нова сучасна зброя. Це основні критерії нашої перемоги. Я думаю, що війна продовжиться ще рік. Але, це мої думки»
Члени підрозділу «Степові вовки» переробляють «абортні» снаряди, щоб надалі нищити окупантів. Абортні снаряди - це такі, що не спрацювали, зіпсувались через час чи погодні умови. Члени підрозділу власноруч ремонтують несправну зброю, яку вдається отримати в якості трофея після боїв.
Мандруючи лінією фронту з ракетними установками, встановленими на вантажівках, вони виконують накази від польових командирів і співпрацюють з іншими військами, роблячи свій внесок у майбутню перемогу України. Скільки за час існування підрозділу було уражено цілей противника, «Дід» не знає: «Спочатку рахували, але потім вже не до цього було. Головне, що є потрапляння».
{module widgetid="4" id="media" action="galleryitem" galleryid="1438" layoutid="49" layout="singlegallery" static=""}
Підрозділ фінансується за рахунок пожертвувань. Олександр Таран розповів, що «Степові вовки» намагалися офіційно приєднатися до Збройних сил України, щоб безпосередньо отримувати боєприпаси, паливо та інше, але цього не вдалося.
До складу підрозділа входять не лише пенсіонери, але й молодші чоловіки, визнані непридатними до бою через інвалідність чи за інших причин. В «Степових вовках» служать понад 60 чоловіків з різних регіонів України.
На тлі ухвалення нового Закону про мобілізацію, деякі чоловіки - громадяни України, які перебувають за кордоном, стурбовані, що їм прийдеться йти воювати. Олександр Таран впевнений, що Україні не слід мобілізувати українців примусом.
Який з такого військового буде сенс, якщо його примусили піти на передову. Україна витримає і переможе. Витримала ж вона півроку практично без постачання нової зброї» -
Як реагують в Латвії, Україні та Польщі на рішення уряду України про призупинення надання консульських послуг чоловікам віком від 18 до 60 років? Про це в етері програми «Ми з України» розмовляємо з українським політологом, директором Інституту світової політики Євгеном Магдою та координаторкою Центру підтримки Українського дому у Варшаві Оксаною Пестриковою.
За інформацією Управління у справах громадянства та міграції ЛР, на даний момент у Латвії проживає понад 53 тисячі громадян України, з яких 44644 – українські біженці, що мають статус тимчасового захисту Латвії. Скільки з них чоловіків призовного віку – невідомо. Що робити цим людям, якщо виникла потреба у консульській послузі? Поки що чекати. У посольстві України в Латвії відповіли, що очікують від українського МЗС алгоритму дій, як у майбутньому можна буде діяти у кожному конкретному консульському питанні.
Міністри оборони Польща та Литви заявили, що готові допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку.
Щодо Латвії, то представник МЗС ЛР Діана Егліта відповіла, що «Україна торкалася згаданої теми, у тому числі під час зустрічі міністра закордонних справ Латвії Байби Браже з українськими колегами під час її візиту до України.
Наразі Латвія ще не отримала офіційного запиту від України щодо будь-яких конкретних кроків. Коли його буде отримано, компетентні міністерства Латвії ретельно оцінять його у співпраці з країнами-членами ЄС».
Лише Естонія не збирається депортувати українських чоловіків призовного віку в Україну.
Опитані програмою «Ми з України» чоловіки призовного віку, які зараз перебувають в Латвії, були одностайні у тому, що українському уряду не треба зрівнювати громадян України, які перебувають закордоном на законних підставах і, так званих, «ухилянтів від мобілизації».
Український політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, з яким ми поспілкувалися телефоном вважає, що потрібно знайти інший спосіб вирішення проблеми повернення людей до України.
{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="362718" layoutid="0" layout="" static=""}
«Я, нажаль, не думаю, що заборона надання консульських послуг призведе до значного потоку повернення українських громадян. Я, чесно кажучи, здивований тим, що український уряд не створив інформаційного приводу для того, щоб пояснити українським громадянам – чоловікам призовного віку, що на них очікують в Україні. Я б це бачив як тур популярних музикантів, які служили у лавах ЗСУ – Тарас Тополя, Андрій Хливнюк, Сашко Положинський та інші. Якби вони побували у станах Балтії, Польщі, Німеччини під час розгляду законопроекту про мобілізацію та свої виступи супроводжували рефреном: «Хлопці, ви потрібні в Україні». То після цього, на мою думку, було б інше ставлення до мобілізації. Але сталося, як сталося. Але рішення про зупинення консульських послуг не створить значного припливу охочих захищати Україну. Тому що є таке відчуття, що ті, хто хотіли бути добровольцями, зробили це ще 2022 року»
Євген Магда вважає, що громадяни України, де б вони не знаходилися, заслуговують від свого уряду чіткого пояснення, що відбуватиметься далі.
«Я сподіваюся, що з 18 травня, коли набуде чинності Закон про мобілізацію, ця ситуація налагодиться і, щонайменше – буде видано підзаконний акт чи нормативний документ, який регулюватиме надання певних послуг тим людям, які законно перетнули кордон України. У цій ситуації «стригти всіх під один гребінець», мені здається не раціонально»
Євген Магда розповів, що в Україні немає точної інформації про кількість та місцезнаходження закордоном громадян України призовного віку. На його думку, питання повернення призовників до України потрібно вирішувати, усвідомлюючи реальність російської пропаганди у цьому питанні.
У мене це рішення через його слабку комунікацію викликає тривогу, бо російські пропагандисти можуть використати його у своїх інтересах.
У цьому немає сумнівів. Знайти людину, яка публічно розірве український паспорт та візьме публічно російське громадянство – це питання часу і ми це побачимо найближчим часом. І ніхто в Росії не дотримуватиметься процедури, вони говоритимуть, що справи в Україні на фронті йдуть так погано, що вона силою витягує своїх громадян із-за кордону. Тому Україні потрібно діяти адекватно та шукати шляхи для того, щоб громадяни України були потрібні Україні в різних частинах Європи та світу».
{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="362719" layoutid="0" layout="" static=""}
В Польщі проживає понад 2 мільйони громадян України, з яких 1 мільйон – біженці. Як і в Латвії, на даний момент немає точної інформації, скільки з цієї кількості складають чоловіки призовного віку. Координаторка Центру підтримки Українського дому у Варшаві Оксана Пестрикова розповіла, що реакція у Польщі на рішення про зупинення консульських послуг з боку українців та поляків була різною.
Це настало дуже швидко та несподівано. Усі розуміли та готувалися до того, що закон про мобілізацію буде ухвалено.
Але ніхто не говорив про те, що надання консульських послуг буде зупинено одразу. Чекали після набрання чинності Законом про мобілізацію, а не перед цим. Тому, з боку українців переважно критика в цьому плані. Що стосується реакції польського суспільства, мені важко оцінити, бо немає особливого розголосу чи розмов на цю тему. Насправді, на що звертається увага, так це на те, що багато українців - чоловіків призовного віку знаходиться на території Польщі».
До того ж, міністр оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш заявив, що Польща готова допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку.
«Одразу треба уточнити, чи польський уряд цього не заявляв. Про це сказав міністр оборони в одному зі своїх вечірніх інтерв'ю. Це не була заява, це була відповідь на питання ведучого на телебаченні. До того ж, міністр оборони не вирішує питання про перебування іноземців на території Польщі, це скоріше у віданні міністерства внутрішніх справ та адміністрації Польщі. Але там на рівні «все може бути».
Програма «ми з України» слідкуватиме за розвитком подій і розповідатиме про актуальності в цьому питанні. -
У Латвії вийшла друком у перекладі латиською мовою українська дитяча книжка «Пригоди сандалика Лівика» української письменниці Дар’ї Железнової.
Дар’я Железнова приїхала до Латвії з Маріуполя. Незважаючи на те, що в Україні вона була ІТ спеціалістом високого рівня, в Латвії прийшлось починати все з самого початку. Ще в України вона почала писати книгу «Пригоди сандалика Лівика». Спочатку це були невеличкі історії для сина, потім Дар’я надіслала рукопис на український літературний конкурс «Кальміус» , в якому і перемогла в номінації «Дитяча книга».
Наразі, видати друком в України книгу не вдалося, але в Латвії видавництво «Zvaigzne» зацікавилося творчістю української письменниці. «Пригоди сандалика Лівика» були перекладені латиською мовою перекладачкою Олесею Буркевичею. І ось в книгарнях Латвії вже можна придбати цю книжку, яка називається «Sandalītes Kreisiņas piedzīvojumi». В латиському варіанті головний герой вже дівчинка, але це не змінює цікавість пригод. Ця книжка може бути добрим помічником у вивченні українськими дітлахами латиської мови.
Ця книжка сучасна, але вона про відвічні цінності - про сім'ю, про доброту, про дружбу, про гарне і погане.
Тому я думаю що це універсальна книжка, яка не в незалежності від того, де ми живемо, коли ми живемо матиме місце для того, щоб маленьким дітям її читали і вони разом із Сандаликом подорожували у світі своєї фантазії», - каже авторка книжки.
Дар’я Железнова сподівається приїхати на свою Батьківщину, але вже в мирний Маріуполь. Вона живе з вірою і надією на перемогу України.
{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="359543" layoutid="0" layout="" static=""}
«Наснагу жити далі і творити мені дає надія. Тому, що я не можу уявити, що Маріуполь залишиться окупований і я більше не зможу туди поїхати. Я знаю, що доки він під окупацію, я не зможу поїхати, бо у мені чітка українська позиція. Ми тут у перші дні війни біля Будинку конгресу з волонтерами, з моїми друзями- айтішниками за підтримки посольства України зробили виставку.
У кожного з нас є якісь маленькі справи, які ми можемо робити для України, звісно це донати. Потім інформаційна підтримка. Є багато різних напрямків і речей, щоб допомогти Україні. Потім ми повинні показати і вже показуємо європейцям, які ми є українці, розповідати про нашу культуру, про нашу відмінність і спорідненість з ними» -
Гість програми «Ми з України» – оператор Латвійського телебачення, режисер короткометражного фільму «Надія» про війну в Україну Артем Кoчарян. Він також був оператором документальної стрічки «Життя, яке ми не вибирали» - це історія українських жінок-переселенок, які приїхали до Латвії з різних куточків України через повномасштабне сторження Росії. Найближчим часом, вже в якості режисера, він буде знімати другу частину цього фільму. Наразі мова в ньому буде йти про людей, які через два роки війни виїжджають з окупованих агресором українських територій.
Артем Кочарян приїхав з Києва до Риги весною 2022 року разом з дружиною, яка на момент евакуації була вагітною. Вже в Латвії вона народила дівчинку. Артему вдалось влаштуватися на роботу за фахом – зараз він працює оператором Латвійського телебачення.
В Ризі відбувся його дебют в якості режисера короткометражного фільму «Надія». В фільмі через історію однієї родини показано, що зараз,наразі, переживають сотні тисяч інших українських родин. В основі сюжету реальна історія реальної української жінки.
Фільм розповідає про жінку, яка на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну втратила батьків, потім її коханий був мобілізований на фронт. Головна героїня дізнається, що вона вагітна і дзвоніть коханому, щоб повідомити йому радісну вістку. Але в момент телефонної розмови вона чує вибух – батька її ще ненародженої дитині вбито.
Фільм - це розповідь із вуст матері, яку розпитує її маленька донька, яка народилася в бомбосховищі та отримала ім’я Надія.
«Фільм дає нам зрозуміти, що завжди буває втрата, але за нею слідує надія, завжди є світле майбутнє. Саме ім'я Надія символізує продовження, позитивний настрій на те, що завжди треба сподіватися. Сподіватися на перемогу України, на те, що все буде добре, що все, що відбувається зараз, не дарма», - каже Артем Кочарян.
Фільм знімали в Ризі та Сігулді. Головну роль зіграла професійна акторка Марина Білоус-Мосійчук. Її батька також грав професійний український актор Тимур Ібраїмов. Усі інші актори – непрофесійні.
Цікаво, що зйомки фільму «Надія», які відбували в Латвії використали у своїх рейкових сюжетах російські ЗМІ. Вони подали це так, нібито я знімаю постановочні сюжети про війну в Україні, щоб зняті кадри надалі використовувати для показу в країнах НАТО.
З тим, щоб ті надали Україні допомогу. Я навіть і не знав про це, поки мені в Інстаграмі не написала одна французька журналістка. Ось так я і дізнався, що в Росії мене вважають «головним пропагандистом» . Ця журналістка розібралася , як все було насправді. Вона , як інші західні ЗМІ, брали у мене інтерв’ю , щоб не тільки показати дійсну ситуацію й викрити фейки, але й в черговий раз привернути увагу світової громадськості до тих методів, які використовує російська пропаганда». -
У Латвії зареєстровано понад 9 тисяч дітей із України. Майже 4 тисячі навчаються в латвійських школах, для більш ніж 4 тисяч батьки обрали варіант дистанційного навчання в якійсь зі шкіл України. Де вчаться інші? В українських дітей-переселенців має бути вибір і всі вони повинні навчатися, - вважають гості програми «Ми з України» Людмила Вакало та Олена Бордюгова, які разом з однодумцями створили у Ризі українсько-латвійський Центр освіти, культури та спорту «Volia.lv». Вони роблять все можливе, щоб вже з нового навчального року в українських дітей була можливість відвідуватися Українську школу в Латвії.
На даний момент у латвійських школах працюють 46 українських педагогів, у основному, у школах Риги та Вентспілсу. Найчастіше вчителі-біженці викладають українську мову. Зокрема, у Ризькій українській школі, де навчається 121 дитина з України, та у трьох школах Вентспілсу - там навчаються 34 українські біженці. Наразі, до Латвії через війну в України приїхало понад 200 українських педагогів. Відкриття нової Української школи - це також можливість працевлаштування й для вчителів з України, - вважають гості програми «Ми з України»
Я, як вчитель-філолог, розумію що вивчити мову за три місяці неможливо, навіть за рік її освоїти неможливо на тому рівні, щоб можна було зрозуміти біологію, хімію, та фізику. Тому дітям, на мою особисту думку, повинен бути наданий такий адаптаційний період, щоб вони адаптувалися.
Щоб вони не почували себе психологічно або морально якимись подавленими, що вони не можуть освоїти цю програму, бо їм важко. Вони не можуть читати, не можуть писати, так як їм потрібно, не можуть отримувати ті оцінки, як хочуть. Хоча вони стараються, але поки що результату немає. Це ще дуже важко для дітей з морального плану. Ви ж знаєте, що багато в Латвію приїхало дітей із окупованих територій, вони ранимі, вони психологічно нестійкі. Якщо їм важко навчатися на мові, яку вони не розуміють,вони тікають зі школи. А батьки? Ви ж зрозумієте, що батькам треба їх годувати, доглядати і вони мусять працювати кожного дня. Тому ці діти залишаються на самоті, Якщо суспільство чи батьки не догледіли, то ці діти залишаються за межами навчання. Втрата знань - це дуже велика проблема, діти не читають, діти не пишуть, так як треба», - наголосила Людмила Вакало.
«Що робити? Це неправильно, коли діти займаються дистанційно. Ці діти сидять вдома перед комп’ютером, батьки на роботі, їм треба соціалізуватися.
Треба використати усі підходи для того, щоб створити в Латвії очну школу для українських дітей-переселенців», - відзначила Олена Бордюгова
«Працюючи 30 років в школі, я можу впевнено сказати, що все починається з дому і з батьків Якщо батьки налаштовані, щоб діти вчилися в українські школі,а ми плануємо зацікавити тим, що діти отримають документи українського зразка і вони зможуть вступати в українські ВУЗи. Також паралельно ми плануємо викладати латиську мову, плануємо обов'язково викладати історію Латвії, причому латиською мовою. Плануємо також математику викладати як латиською, так і українською мовою, тому що це ті основні три предмети, які будуть здаватися як державний іспит в Латвії.
У дітей повинен бути вибір. Я завжди кажу, що у кожної людини має бути вибір - це головне. Якщо хтось хоче повернутися, то вони отримують документи українського зразка.
Вони мають шанс повернутися в Україну Але разом з тим, є інші документи, які дають їм право продовжити навчання тут, в Латвії. Якщо вони хочуть, вони можуть вибрати. Важливо, що це буде їхній вибір», - Людмила Вакало. - Laat meer zien
